Розділ 11

Мія

Та ну, у крайньому випадку все можна списати на побічний ефект ліків, що він мені вколов. Мене бджоли погризли, у мене стрес, тому й поводжуся неадекватно. До того ж він так на мене дивиться, лоскоче кожну мою клітинку своїми довгими віями, збуджує, затягуючи у вир зелених очей. Під цим поглядом хочеться палати, згоряти і подати у прірву насолоди. Тож рвучко обхоплюю долонями його обличчя і цілую!

Ніколи у житті не накидалася на чоловіків із поцілунками. Легковажно, порочно, заборонено. Божечки... але як же це солодко! Цілую з язиком, дражливо танцюючи у нього в роті, провокую, але Едгар закляк, ніби я натиснула не на ту кнопку і не відповідає. А міг би вийти такий гарний та запальний тандем!

— Мія, ти здуріла? — Ухиляється, схопивши мене за зап'ястя.

— Ні, життя живу, на відміну від деяких. Не вмієте цілуватися, лікарю? — хмикаючи, насолоджуюся його милою розгубленістю.

— Вмію, але тобі не покажу. Мія, ти поводишся як…

— Поводжуся так, як відчуваю, — перебиваю його, схрестивши наші погляди. — Вам так сподобалося, що аж соромно стало? Так, Едгаре Батьковичу? Я не ідіотка, я теж все помічаю. Вам лячно, що вас тягне до молоденької дівчини, самі себе засуджуєте, проводите нікому не потрібну безглузду межу. Самі себе за щось караєте чи боїтеся зірватися? Чому деякі мужики такі боягузи? Га? Що ви на мене очиська свої викотили? Сказати більше нема чого? А визнавати, що я права не дуже хочеться? — Моя зухвалість зашкалює. Але що ще робити дев'ятнадцятирічній дівчині в цій глушині? Тільки діставати сусіда-інтелігента, заважати відомому пластичному хірургу депресувати після розлучення.

— Вперше захотілося придушити жінку, — погрозливо цідить крізь зуби. — Навіть моя колишня дружина не доводила мене до такого сказу! …Мія, я забороняю тобі до мене наближатися, говорити зі мною і навіть дивитись у мій бік!

— Ой, як страшно. І що ви зробите, Едгаре Батьковичу, якщо я все-таки обласкаю вас своєю увагою? Шляхетно складете губки трубочкою?

— Побачиш, — сердито мружить свої гарні зелені вири. Своїм багатообіцяючим тоном явно провокує мене перевірити, що ж буде далі.

— І, до речі, я довела вас не до сказу. Це трохи інакше називається. А ще мені сподобалось вас цілувати. Ви хоч і завмерли як колода, але все одно було смачно.

— Думаєш, це ігри? — різко хапає чіпкими пальцями мене за підборіддя, знову наближаючи своє обличчя. — Тобі здається, що дражнити дорослого чоловіка це весело? М-м-м? — тільки зараз до мене дійшло, що простирадло зісковзнуло з моїх плеч, бо Едгар ковзнув промовистим поглядом вниз на мої оголені груди. Адже я перед ним в одних трусах сиджу і чомусь не почуваюся розпусницею.

— Зі мною такого раніше не траплялося, — відповідаю мало не пошепки. Кажу прямо, без приховування і сором'язливості. — Це не гра. Я не знущаюся і не дражню. Я просто… вас хочу.

— Дідько! — відскакує від мене, наче я хочу його вжалити. — Сто разів дідько! — вигукнув і кудись помчав.

Знову кутаюся в простирадло. Так, я теж в шоці. Більш ідіотську ситуацію спробуй ще вигадати. Адже я все-таки закохалася і збожеволіла. Капець! Оце втрапила! Він мені подобається. Чому я маю це приховувати? Хто мені може заборонити? Відділ пристойності, який відстежує різницю у віці між сексуальними партнерами? Дяка богові, такої служби ще не існує.

Едгар повертається із банним халатом. Бідолашний, до ванної добіг, заодно умився холодною водою, мабуть, щоб охолонути.

— Накинь. Тобі час додому, Мія, — в очі не дивиться. — Певно, ці ліки мають такі дивні побічні дії.

— А давайте одразу все валити на бджіл. Якась із цих комах вкусила мене прямо в ерогенну точку, — одягаю теплий махровий халат у сорокаградусну спеку. — Вам все одно сміливості не вистачить зізнатися, що я вам подобаюся, — злюся, тому пояс зав'язати виходить не відразу.

— Дівчисько! Яка ж ти імпульсивна авантюристка, — хитає головою, перегороджуючи мені шлях. А я тільки-но розігналася, щоб вискочити з його храму моральних цінностей. Врізаюсь йому в груди, обурено задираючи голову. — А що ти робитимеш з моїм зізнанням? М-м-м? Так, ти мені подобаєшся, Мія. Але не варто починати те, що ти не потягнеш, — забурюється в мене примруженим поглядом.

— Це ви установку для себе вголос промовляєте? Боїтеся, що не потягнете? — я як той безсоромний хоробрий горобець у спарингу з котярою.

— Мила, тусовки з хлопчиками це одне, а стосунки з дорослим чоловіком — це зовсім інша річ. Порозумнішай трошки для початку, — він стоїть надто близько. Щось не схоже, що він мріє мене позбутися.

— Прийму до уваги ... милий, — копіюю його тон. — Заплатіть обіцяне. Я завтра ж поїду до Києва, доки мене не доконали або бджоли, або дорослий чоловік. І коли я піду, випийте заспокійливе, щоб я за вас не переживала. Он у вас яка валіза з медикаментами величезна, напевно знайдеться потрібна пігулка для серйозних і суворих зануд, — на прощання посміхаюся йому з викликом.

— Яка чудова порада. Обов'язково скористаюся, — шипить Едгар. Думала, зараз вставить ще одну закручену іронічну шпильку, щоб мене зачепити, намагаючись помститися мені за мою відвертість і сміливість. Адже тут не про те, що я втратила гордість, ні, з моєю гордістю все гаразд. Просто не бачу нічого поганого, якщо дівчина першою виявить ініціативу. І як виявилося дорослих чоловіків, це до всирачки лякає.

Я вже приготувалася відбивати його словесний випад, але Едгар у пристрасному пориві однією своєю лапою раптом вчепився в моє волосся на потилиці, другою схопив за сідницю і вп'явся мені в губи.