Розділ 9

Мія

Зачепив!!! І у моєї агресії якийсь дивний присмак! Дуже нагадує розчарування. На якомусь інтуїтивному рівні я відчула, що в Едгара спалахнув до мене інтерес, і він цього неабияк злякався. Це одне. А друге, якого хріна мені раптом стало так важливо йому сподобатися?

Завмираю… то холодію… то кидає в жар. Ні-ні-ні… я не втюрилася. Просто на сонці перегрілася! От і все!

Фиркаючи, залітаю на подвір'я і тут же натикаюся на осудливий погляд тітки Олени. До неї якраз син приїхав, привіз свого малого до бабусі, а тут я у всій своїй безсоромній красі. Жахлива спідниця та сексі-бюстик.

— Ой, хоч ви не капайте на мізки! — випереджаючи їхню спробу сказати мені бодай слово, махаю рукою в їхній бік і ховаюсь у хаті, де продовжую метатися з кута в куток.

Дружити він зі мною не збирається! Ти глянь на нього! Це я не збираюся з тобою водитися, індик зарозумілий! Стервою обізвав, сказав, що я незріла! Зате він у нас сильно перезрілий! Ще й гроші не віддав! Моралі зібрався мені читати. Колишній своїй нехай прочитає! Ух, я б його!

Мене аж трясе, бо уява малює не як я йому мордяку дряпаю, а як цей чортів ескулап мене… обіймає. І так мені цього хочеться, хоч криком кричи! Це все свіже повітря, це воно на мене так діє, пробуджуючи якісь дикі інстинкти.

До кінця дня носа не висовую, дивлюся телевізор. Але якби в мене запитали чи сподобався мені фільм чи що сьогодні було в новому випуску «Холостяка» — я не знала б, що відповісти. Тому що втупившись у телевізор, подумки я забрела дуже далеко звідси.

  Вранці тітка Олена нічого мені не каже, але губи невдоволено стиснуті. Накриває стіл до сніданку. Смачно пахне омлетом та оладками. Шестирічний Кирило бавиться, проколюючи оладкам очі та рот. Тітка Олена так само мовчки дає онукові за це запотиличника. Напевно, вона б і мені із задоволенням запотиличника заліпила.

— Я хочу вибачитись, якщо моя поведінка вас обурює. Я скоро поїду, тож не переймайтеся, — не хочу вдаватися до подробиць і пояснювати чому я примчала від сусіда у спідниці та бюстгальтері. Вона не зрозуміє, тільки ще більше собі понавигадує.

— Твоя мати сказала, що в тебе будуть великі проблеми, якщо ти повернешся додому завчасно.

— Але це будуть мої проблеми, а не ваші. Дуже смачний сніданок. Дякую, — я сьогодні сама стриманість. Кави, звичайно, хочеться страшенно, але нічого… я потерплю. У бік сусідського будинку намагаюся не дивитися, але думки про цього принципового гада ні-ні та й спливають.

— Ходімо, пограємось у що-небудь? — киваю Кирилові. Потрібно ж хоч якось розважити себе, побігаю з малявкою, розімнуся. Одягла сьогодні свої джинси та футболку, в яких приїхала. Ту «дизайнерську» спідницю з собою заберу, вже запхала її в сумочку, але тут більше не одягатиму, бо навіть у кота Барсика око почало сіпатися від такої краси. На Хелловін буду в неї вбиратися.

Кирило задоволено киває, бере м'яч, і ми з ним вигадуємо свій футбол. Було весело, поки через деякий час м'яч не полетів до трьох вуликів біля межі. Я рвонула за ним, схопила, збираючись повертатися до футбольних воріт у вигляді старого корита, як раптом… Бджоли чомусь вирішили, що я несу їм загрозу.

З вереском несуся до крана, вибиваючи цих сволот з мого волосся. Мене ще ніколи не кусали бджоли, жодного разу. Я навіть не уявляла, що це так боляче! Біля літньої кухні якогось греця починаю задихатися, не можу зробити вдих, через що паніка тільки посилюється. Перед очима все розпливається, як і перелякане обличчя тітки Олени…

Приходячи до тями, відчуваю приємну прохолоду і знайомий запах чоловічих парфумів: кедр, шкіра та нотка мандарину. Навіть не наважуюсь у перші секунди очі розплющити. Явно лежу на дивані і точно не в тітки Олени в хаті.

— Як я тут опинилася? — голова досі крутиться, в очах двоїться, тому переді мною стоять аж цілих два Едгари.

— Мія, ти знала, що в тебе алергія на бджолину отруту? — Запитує суворо, включивши лікаря.

— Ні, звідки мені знати, — розгублено бурмочу. — Це ви мене сюди принесли чи тітка Олена на горбу притягла?

— А мені здається ти знала і спеціально полізла до бджіл, — продовжує гарчати ескулап. — А якби мене не було вдома, ідіотко? Ти могла б померти від анафілактичного шоку! Добре, що маю ліки з собою.

— Що??? — Захлинаюся обуренням. Нехай мені тільки полегшає, і я його обов'язково трісну чимось важким. — Оце зарозумілість! Зашибісь, які ми особливі! Тобто ти думаєш, що я зробила це тільки заради того, щоб побачити вашу набундючену високість? — Від злості переходжу на «ти». Завмираю, прислухаючись до відчуттів і несподівано для Едгара починаю верещати, дриґаючи ногами. — Забери їх від мене! Забери!!! Вони під джинсами! А-а-а!!!

Можливо, він ще ніколи в житті так швидко не роздягав дівчину. Едгар миттю стягнув з мене джинси і футболку, почавши топтати мій одяг. А я залишилася лежати в одних лише трусиках. Але це ніщо проти мого страху перед бджолами. Тепер у мене з'явилася нова фобія. До цього були лише медузи.

— Зроблю тобі ще один укол, — викинувши мої речі надвір, Едгар сідає поруч, важко зітхаючи. — Ох, Соломіє, і де ти взялася на мою голову? Це риторичне питання, можеш не відповідати, — випускає повітря зі шприца. Серйозний, зосереджений. — Підставляй дупу, яку б ще й відшмагати для профілактики не завадило.

Я не соромлюся, що він мене розглядає. Майже голу. Навпаки… мені це подобається. І таке відчуття, що зараз на мене дивиться не лікар, а чоловік. Напевно, ліки так подіяли. Приплив жару, пробиває на хі-хі. Губи німіють, я їх кусаю і майже не відчуваю.

— Відгадаєш загадку? Маленьке, сіреньке, на слона схоже. Хто це? — Сміюся, наче притрушена. Чоловік поряд зі мною сидить такий насуплений, скуйовджений, а я тут дуркую. Цієї хвилини він здається мені таким гарним, у нього такі аристократичні риси обличчя. У його міміки невимовний шарм, ця маскулінність причаровує. Мені подобається спостерігати, як він грає бровами.