Розділ 8

Едгар

М-м-м… ох, яка ж вона! Цукерочка... А щоб мене підняло та гепнуло об цю грішну землю!

У житті я бачив стільки оголених жіночих тіл, що навіть не перерахувати. Я вивчав медкартки пацієнток, просив їх роздягнутися, якщо питання стосувалося збільшення грудей, підтяжки сідниць або навіть відновлення цноти. Торкався жіночих тіл, як професіонал, який обожнює своє покликання. Вдома на мене чекала дружина, з якою я кохався у своїх улюблених позах. До Анфіси у мене були подруги та купа сексу. То якого біса саме зараз моє тіло дивним чином мліє, поколює і мені хочеться кинутися в басейн до Мії? А коли наші очі на мить зустрілися, перш ніж я відвернувся, я відчув приплив колосального збудження, ледь штани не розірвало. Добре, що рушник в руках тримаю, є чим прикритися. Жесть ... Бажання закипіло, заструміло по венах, виступивши липким потом на шкірі. Я не повинен хотіти це дівчисько. Це треба присікти, доки не зайшло надто далеко. Але є один нюанс, до якого мене підштовхує спритне, невловиме, настирливе «а раптом».

— Мія, я збираюся повернутися до Києва приблизно за тиждень. Через те, що я вже практично пообіцяв тобі, що довезу тебе додому — я дотримаюсь слова. Але не треба приходити до мене, аж до від'їзду. Я більше не потребую послуг хатньої робітниці. І зароблені тобою за ці два дні гроші — я тобі віддам теж через тиждень, — не хочу, щоб вона втекла завчасно до свого хлопця. Чомусь мені здається, що її матуся сховала свою донечку саме від того йолопа.

— Це через те, що я образила вашу колишню?

— Ні. Просто я не збираюся з тобою дружити. Не слід перетинати межу ввічливих сусідських відносин, — відповідаю сухо, якомога стриманіше.

Мія замислилась, відвела погляд. Потім різко його на мене скинула і посміхнулася одними губами штучно та холодно:

— Цілком з вами згодна. Друзів-мудаків у мене й так вистачає. Не дай боже ще вирішу, що ви мені подобаєтеся, як людина. Межу, безперечно, перетинати не варто. Коли ви заплатите мені гроші, я поїду автобусом, тож можете розслабити булки, — піднімається на ноги. — Не кисніть, Едгаре Батьковичу. У вашому віці ще можна почати життя спочатку, якщо пощастить зустріти свою людину. А тепер відверніться, мені треба переодягнутися. Не хочу розбурхувати в вас чоловіка. …Дякую за футболку, — жбурнувши мені її на шезлонг, гордо пішла у бік воріт у цій жахливій спідниці та ліфчику.

— Мія, гонор має бути підкріплений розважливістю. Якщо ти повернешся в такому вигляді — твоя тітка точно повісить на тебе ярлик «шльондра». Одягни футболку, — схоплююся, наздоганяю і ловлю за руку.

Обертається, в сірих дівочих очах ні краплі агресії — тільки виклик:

— Може, я тільки цього й домагаюся, — голос колючий. Намагається вирвати руку, але я якогось біса тримаю її міцно. — Тітка Олена подзвонить моїй матері, поскаржиться, що я розбестила пів села і та приїде за мною. Нікуди не дінеться. Ви не єдиний мій вихід із ситуації. Ви лише спосіб досягнення моєї мети. Ви ж не встигли подумати, що я мрію з вами заприятелювати чи не дай боже спокусити? Тому що це було б смішно. Папіки мені не до смаку.

— Це твій спосіб захищатись? Корчити із себе стерву? Часто спрацьовує? …Дівчисько! — Відштовхую її від себе і відпускаю.

Бішусь і не хочу розбиратися в причинах. Відверто боюся отримати відповіді, які мене не влаштують:

— Коли дозрієш, можливо зрозумієш, що в цій ситуації слід поводитися інакше!

— Сподіваюсь, ваша зрілість, лікарю, робить вас щасливим і вам не нудно із самим собою. Адже я зараз з лікарем розмовляю, а не з чоловіком? — Мія чекає, що я їй відповім, але я не піддамся на її провокацію.

Відчиняю перед нею ворота і коли вона проходить повз тихо вимовляю:

— Бережи себе, крихітко єнот.

Це дівчисько будить у мені щось неприпустимо небезпечне. Те, що може перевернути моє життя з ніг на голову, підірвати до біса усталений звичний хід і змусити почати все з чистого аркуша.

А я не хочу втрачати голову, знаючи наперед, чим це все закінчиться. Тому що я волію контролювати ситуацію. Зрада дружини й так вибила мене з колії, а тепер ця…

Халеписько! Як це відбувається? Всупереч твоєму бажанню та крутому самоконтролю — ти раптом злітаєш із котушок. Миттєвий збій у нейронних зв'язках — і в тебе вже щось проникло. Ця потреба гне твої кістки, рве м'язи, дряпаючись зсередини. І поки мені вистачає сил, поки є шанс все це зупинити — я маю з собою боротися. Я вже й так заплутався і чиню не логічно. Віддам завтра гроші, нехай їде, не буде жодного «а раптом».

Нікому більше своє серце на зберігання не віддам! І в коханки виберу ту, яка не викликатиме в мені таке бурхливе шаленство. Трясця… я був за крок від того, щоб підхопити Мію на руки і занести до хати. Але це був би інший я, тим… ким я вже давно перестав бути.

Потрібно переключити думки. Розвіяти фантазії про податливе тіло Мії піді мною допоможуть повідомлення від Анфіси. Настав їхній час. Ось що може вбити будь-яке бажання, думки про інтим та мрії колись стати щасливим.

Сідаю в альтанці, розблокувавши телефон, заходжу в Телеграм і відкриваю листування з Анфісою. Гортаю вгору, шукаю перше, яке вона настрочила мені після того, як я їх застукав:

«Любий, це не те, що ти подумав. Фізичний контакт з іншим – це не зрада, це експеримент, спосіб прокачати свою сексуальність. Цей метод навіть психологи радять… щоб пожвавити своє подружнє життя. Зрада — це коли закохуєшся в іншого всім серцем. А моє серце належить тобі»

«Можна подумати, у тебе рильце не в пуху. З твоєю роботою, з цими симпатичними медсестрами та пацієнтками, схибленими на своїй красі, я певна ти час від часу заводив інтрижки. Чому тобі можна, а мені ні?»

«Давай видихнемо та поговоримо. Вірю, що ми зможемо відпустити це непорозуміння і жити далі, бо ми кохаємо одне одного. Едгаре, давай поїдемо у відпустку, влаштуємо собі ще один медовий місяць через сім років! Завдяки моїй помилці я зрозуміла, що кращого за тебе у мене в ліжку нікого не було!»