Розділ 7

Мія

Воу! Зайвий раз переконуюсь, що в такій хатинці можна і в глушині, і хоч на краю світу жити-поживати. Не дарма цей будиночок мені з першого погляду сподобався. Залишившись на самоті, почуваюся максимально комфортно і не можу позбутися відчуття, що ці хороми, це місце — моє. Навіть з ескулапом примудрилася не посваритися. Хоча він сьогодні якийсь дивакуватий, то мовчи не діставай мене, то чому ти така слухняна. Цікаво, він вже подолав кризу середнього віку чи вона у нього в самому розпалі?

Вмикаю музику, беру серветки для вологого прибирання та, танцюючи, знищую пил, щоб сексі-лікарю легше дихалося.

…Через дві години можна і перерву зробити, посидіти в альтанці, випити ще одне горнятко кавусі, побалдіти, розглядаючи красу дворика і цих кумедно вистрижених туй.

І тільки-но я підходжу до дверей, як раптом вони відчиняються прямо переді мною, і я ніс до носа стикаюся з… колишньою господинею цього будинку. Не скажу, що в житті вона має кращий вигляд, на фото ця Анфіса здалася мені набагато ефектнішою мимрою.

Зазвичай, коли я лякаюсь якоїсь несподіванки то не завмираю, як усі нормальні люди — я стаю борзою, відчайдушно-нахабною. Тому що мама мене з дитинства вчила, що страхам потрібно не просто дивитися в обличчя — на них треба нападати.

Ось я й накинулася…

— Ти хто така? — зневажливо скривившись, вона окидає мене обуреним поглядом, кліпаючи нарощеними віями.

— Ні, дамочко, ми почнемо з іншого питання, — гарчу своєю чергою, загрозливо звузивши очі. — Чому у вас досі є ключі від цього будинку? Га? Спеціально не віддали їх Едгару? Якщо ви за речами — вашого тут більше нічого немає. Я особисто зібрала все в коробку і Едгар спалив ваше ганчір'я, — злюся, що мені доводиться задирати голову, тому що вона набагато вища за мене. Не знаю, хто з них був винен і чому вони розлучилися, але я чомусь автоматично прийняла бік ескулапа, він мені більше подобається. Жіноча солідарність у цьому випадку не спрацювала.

— Де він? — Наливається гнівом, викочуючи на мене свої бульки і випинаючи штучні цицьки. — Мені треба з ним поговорити, тож звали з дороги, шмакодявка!

— Едгар поїхав у справах. А поки його немає — головна тут я. Тому, дамочко, розвертайте свої ходулі і чухайте звідси поки я не окотила вас цією кавою. Вона ще гаряча, до речі. Я можу, у мене гальм немає, — демонстративно піднімаю кавник.

— Ти не маєш права, зелена шмаркля... — шипить, але все-таки починає задкувати.

— Взагалі-то маю. Ви вдерлися на приватну територію без дозволу власника. Це вже кримінальна відповідальність. А мене Едгар запросив особисто. Різницю відчуваєте?

— Він тебе підібрав у циганському таборі? — відгавкуючись, гидливо кривиться, натякаючи на моє «вбрання». — Не знала, що мій колишній чоловік тепер по смітниках нишпорить.

Потрібно буде цю спідницю на згадку собі залишити, вона подарувала мені стільки яскравих моментів.

— От тільки не треба тут від безсилля жовчю капати, ще тротуарну плитку роз'їсть. Гони ключі і шуруй звідси, інакше матимеш неприємну розмову з адвокатом Едгара, — я не знаю, що й навіщо я мелю, але виглядаю явно агресивно, тому що Анфіска таки кидає ключі на землю і, бурмочучи прокляття, тупає на вихід.

Оце день сьогодні видався. Сподіваюся, Едгар Батькович не дуже розсердиться на мене. Бо вона йому, напевно ж, зателефонує, щоб наябедничати.

М-да… Анфісочка хотіла зробити колишньому сюрприз, приперлася без попередження, а тут…

Йохана бандура, адже вона не знає, що я хатня робітниця, вона напевно подумала, що я… його коханка! Ги-ги... пікантно вийшло нічого не скажеш.

Потрібно якнайшвидше закінчити з прибиранням, а то хто його знає, з яким настроєм примчить ця знаменитість після того, як йому колишня дружина поскаржиться, що я була з нею не дуже люб'язна.

Швиденько ковтнула каву і до роботи. Протерла кожну поверхню, де може втриматися пил.

Едгар поки не повернувся, на горизонті дим стовпом не стоїть — отже ще не мчить додому, вичавлюючи зі своєї тачки двісті кінських сил. Тепер можна і у басейні поплавати. Заслужила. Втомилася плюс спека, плюс пережитий стрес. А оскільки купальника у мене немає і єдиний комплект білизни мочити не хочеться — питання в чому плавати не виникає. Голою, звичайно ж. Паркан з усіх боків високий, а в цьому кутку, де басейн, немає жодної щілини. Якщо мене хтось і побачить — то тільки з супутника. Коли повернеться господар — я почую та встигну одягнутися.

Або ні…

Що тут сказати… Плавала, пірнала, потім розкинулася «зірочкою», зануривши вуха у воду і не почула. А коли помітила його постать — було пізно. Ескулап, граючи жовнами, вже стоїть біля басейну, схопившись за рушник, як потопаючий за соломинку. Відразу відвертається типу він нічого не бачив. Оце облом. Але, з іншого боку, він лікар, навряд чи його чимось здивуєш. Хоча мені й дивувати нічим.

— Впевнена, Едгаре Павловичу, ви нічого нового для себе не розгледіли. Можна було й крикнути, — вихоплюю з його рук рушника.

— Щоб ти з переляку води наковталася? …Отже, Мія, що тут трапилося? — Упирається в мене сердитим поглядом своїх зелених очей. Ще й руки в боки поставив. Ой, відчуваю, не вийде в мене добре поводитися.

— На своє виправдання скажу, що захищала ваше майно. Лаяла, як та моська на слона, бо ви залишили мене тут за головну і не попередили, що може з'явитися ваша дружина! Вона мене теж обзивала! Тож все було взаємно: голосно, не чемно, не гарно та тупо. Потім я пригрозила їй, що ошпарю її гарячою кавою та натякнула на вашого адвоката. Попросила пані повернути ключі і залишити територію добровільно.

— Попросила? — скептично хмикає. — Така маленька і така небезпечна. Я не знав, що моя колишня надумає приїхати. Зустрічатися з нею бажання я не маю. Але мені неприємно, що ми мимоволі втягли тебе у все це.

— То ви на мене не гніваєтеся? — запалююсь посмішкою.

— Ні, — знизує плечима. — Хіба що тільки за те, що плавала голяка. Лікар я у своїй клініці, а тут я… чоловік.