Розділ 5

Мія

А він і справді акуратист. У будинку чистенько, стильно, ультрасучасно. Паркетні підлоги, натяжні стелі, дорога побутова техніка, меблі явно не в Епіцентрі куплено, камін взагалі витвір мистецтва. Поруччя та сходи на другий поверх із довговічного дубу. Зависаю, розглядаючи спальню колишнього подружжя. Йоли-пали, тут так затишно. Буває трапляються будинки, з яких хочеться якнайшвидше змитися, ніби на тебе тиснуть стіни, запахи доводять до нудоти, де не приживається жодна кімнатна квітка, а в будинку Едгара якраз усе навпаки. Тут хочеться лишитися.

У підвалі нічого не знайшла, тільки порожню коробку, в яку збираюся скласти барахло його дружини.

Цікаво, чому вони розлучилися? Пара дійсно красива, констатую, роздивляючись їхнє фото на камінній поличці. Ефектна білявка. Підозрюю… пухкі губи та ідеальний носик — робота Едгара. Як і її пишний бюст. Виявляється, йому до смаку великі буфера. А ось я собі такі і даром не хочу. Кидаю фото у коробку разом з рамкою. Там вже лежить її розбита чашка. Розбила не я, а зважаючи на все, Райський. І чомусь не викинув одразу у відро для сміття, а склав у купку біля мийки. Може, хотів склеїти уламки?

Найбільше речей у спальні та гардеробній. Косметичка, літня сумочка. Непогана, до речі. Я собі таку хотіла купити на ОLX. Але із речей його дружини мені брати нічого не хочеться. Єдиним винятком стали шорти та футболка, бо сарафан, підперезаний мотузкою — це взагалі відстій. У коробку полетіли шкіряні босоніжки, білизна та класнюча шовкова нічна сорочка. Дуже еротична. Едгар, мабуть, неодноразово її знімав зі своєї дружини в пориві пристрасті. …Тьху ти! І нафіга я про це думаю?

Про всяк випадок перевіряю скрізь кишені, навіть у тих шортах, що я позичила і раптом... намацую прикрасу. Браслет! Золотий! Маму мою за ногу! Цікаво, це він їй подарував? Кулончик у вигляді серця, отже він. З любов’ю. Сідаю на ліжко, роздивляюся, намагаюся уявити той момент. Мені Олежик поки що нічого не подарував... крім першого сексу. Сказав, що як тільки він розкрутиться, стане популярним блогером і заробить купу грошей — купить мені колечко з брюликом, машину, квартиру та все, що я захочу. Можна подумати мені потрібні ті брюлики. У глибині душі я знаю, що мама має рацію, що Олежик геть не той хлопець, який зможе зробити мене щасливою. Просто я й сама могла б розібратися без її втручання. І так, я не певна, що закохана, ляпнула аби її позлити.

  Тягну коробку вниз. Сподіваюся, ескулап відпочив від мене. Я мовчала і не турбувала його розпитуваннями задля подвійної оплати, як він і пообіцяв. Хочеться вірити, що він щедрий, і мені вистачить грошей на квиток.

Віддаю браслет, слово за слово і…

Не знаю, як у мене так виходить. Потрібно вчиться тримати язик за зубами.

— Роздягайся, — переступаючи коробку, підходить впритул. А я замість того, щоб тікати звідси подалі — якогось біса задкую до хати.

— То он воно що! Розраховуєте на секс? — кидаю сердито, а губи вже тремтять не так від злості, як від страху. — Думаєте, якщо мені потрібні гроші, то я з вами в ліжко піду? Не буде цього…

— Дуринда. У цій версії всесвіту ми з тобою сексом займатися не будемо. Я хочу спалити речі Анфіси, включно з тими, що на тобі. Я явно поспішив, дозволивши їх тобі взяти. Давай я дам тобі одну з моїх футболок, з твоїм зростом вона тобі замість сукні буде. Ходи за мною, — і шурує до сходів.

— Ні, я краще тут зачекаю. На першому поверсі. Звідси легше втекти, на крайній випадок можна скористатися кочергою, — задкую ближче до каміна.

Він лише головою похитав. А що він хотів? Я його не знаю. Може, він маніяк. Хірурги часто стають маніяками, судячи з голлівудських фільмів.

Повернувся і справді з футболкою.

— Чекаю на вулиці біля мангалу. І пробач мені, будь ласка, за капустянку, — точно, адже я на нього сердилась ще й за це.

Не чекаючи мого щиросердного прощення чи будь-якої реакції на його слова, вийшов ходою надто впевненого у собі, самодостатнього чоловіка. Мамі такий би сподобався. Мабуть. Може їх познайомити? Раптом вона його доля? Повернуся додому і загуглю цього Райського, дізнаюся, в якій клініці він веде прийоми. Заманю туди свою маман, може він і їй зробить якусь пластику.

  Його сіра футболка стегна мені прикриває, але до коліна не дістає, доведеться продемонструвати мої стрункі та не надто довгі ніжки.

І справді шмаття своєї колишньої у вогонь кидає. А коли дійшла черга до тієї самої еротичної ночнушки — то взагалі з такою злістю шпурнув, що аж іскри на всі боки посипалися.

— То скільки я сьогодні заробила? — віддаю йому шорти та футболку.

— Я тобі потім заплачу за тиждень, — зміряв мене прискіпливим поглядом і знову відвернувся.

— Ого… тобто мені і завтра приходити?

— А чого ти так дивуєшся? Ти ж сама напросилася на роль хатньої робітниці. Я завтра поїду до Луцька, у мене зустріч із колегою. Мене не буде години чотири, може трохи більше. Хочу, щоб ти зробила вологе прибирання. А якщо ти весь цей тиждень будеш добре поводитися… можливо, я тебе і підкину до Києва.

— Було б супер. А добре поводитися це як? Не дратувати вашу інтелігентну натуру? У мене може не вийти.

— А ти постарайся. Коли жінці що-небудь потрібно — вона зазвичай це дістає з-під землі, видряпує з чиїхось грудей або вживається в невластиву їй роль, — цідить крізь зуби, ворушачи вугілля і при кожному його русі вгору піднімається стовп іскор. Напевно, це спалахують його спогади, які пробуджують палаючі речі.

— Можна поставити питання?

— Ризикни, але не впевнений, що відповім.

— Моє питання більше адресоване не чоловіку, який намагається змиритися з розлученням, а пластичному хірургу. Що в моїй зовнішності варто змінити на вашу думку? Лише чесно. Іноді я сприймаю критику дуже нормально.

— Єдине, що я хотів би зробити — це зашити тобі рота, — хмикає.

— І все? Тобто ви хочете сказати, що я досконала?