Міняю шило на мило, або пара лорда дракона

40.1

*Кая*

— Хто це там стояв біля машини? — спитала я, коли ми дотягли коробки до мого під'їзду.

— Де? — Райнер озирнувся.

— Там, на розі. Жінка. У дорогому пальті, в окулярах. Чорна машина. Дивилась на нас. — Я кивнула назад, та машини вже не було. — Поїхала.

Він подивився туди. Якусь мить його обличчя було незрозуміле — ніби він щось зважував.

— Не бачив, — сказав нарешті. — Може, чекала когось.

— На нашій околиці? У такому пальті? — Я пирхнула. — Тут таких пальт не носять. Заблукала, мабуть. Або не туди приїхала.

— Мабуть, — сказав він.

Та я помітила він ще раз глянув на той ріг. Швидко, мимохіть, і щось у ньому на секунду стало інше — насторожене, ніби звір зачув щось у повітрі.

— Усе гаразд? — спитала я.

Він повернувся до мене. І все насторожене зникло наче й не було.

— Усе гаразд, — сказав і всміхнувся. — Куди ці коробки?

— Нагору. Це серця. До Дня Закоханих. — Я підхопила свою частину. — Двісті тридцять штук, уявляєш? Нас рознесло в інтернеті.

— Двісті тридцять сердець, — повторив він, беручи важчі коробки. — Це багато любові.

— Це багато роботи, — поправила я. — Любов то побічний продукт.

Він засміявся й поніс коробки нагору.

А я ще раз озирнулась на той порожній ріг, де стояла чорна машина.

Дивне відчуття. Ніби хтось дивився. Довго й недобре.

Та коробки були важкі, баби чекали готову партію, домовик у кутку, дракон на сходах із моїми серцями і я викинула ту машину з голови.

Дарма, мабуть.

Та звідки ж мені було знати.

Подобається

#90 в Фентезі
#16 в Міське фентезі
#387 в Любовні романи
#85 в Любовне фентезі

Відредаговано: 18.08.2026