Розділ 1

Розділ 1. Один відсоток

У Діани був план на цей вечір. І, як завжди, життя вирішило, що її плани — це лише рекомендації.Після робочого дня вона мріяла про три речі: гарячу вечерю, теплий душ і спокійний вечір під улюблений серіал. Без дзвінків, повідомлень, чужих проблем і нескінченного «Діано, ти можеш на хвилинку?».Але спочатку потрібно було дістатися додому.

— Ну давай, ще трохи, — пробурмотіла вона, дивлячись на маршрутку, яка, здавалося, рухалася повільніше за равлика.

Нарешті двері відчинилися, і Діана вибралася на зупинку. На вулиці було прохолодно. Листопад цього року вирішив не церемонитися: холодний вітер пробирався під куртку, а небо затягнули важкі хмари.

Вона поправила шарф і дістала телефон.

На екрані висвітилося повідомлення від подруги.

Оля:
«Ти де? Я вже вдома. У нас світло є. Поки що».

Діана:
«Не навроч. Я ще навіть до під'їзду не дійшла».

Оля:
«До речі, купи щось смачненьке. У тебе ж сьогодні вечір відпочинку».

Діана усміхнулася.

Діана:
«У мене сьогодні вечір виживання. Це різні речі».

Вона сховала телефон у кишеню й зробила кілька кроків.

І саме в цю мить місто згасло.

Одночасно.

Ліхтарі, вивіски магазинів, вікна будинків — усе занурилося в темряву.

— Та ви знущаєтесь! — вигукнула Діана.

Десь неподалік хтось голосно засміявся.

Вона підняла голову й подивилася на темні багатоповерхівки.

— Чудово. Просто чудово. Душ скасовується, вечеря під питанням, серіал помер разом з електрикою.

Телефон завібрував.

Два відсотки заряду.

— Тільки не ти, — прошепотіла вона. — Ми з тобою ще не вдома.

---

До свого під'їзду Діана дісталася за десять хвилин.

Усередині було темно. Лише на першому поверсі хтось залишив невеличкий ліхтарик, який слабенько освітлював сходи.

Ліфт, звісно, не працював.

Діана важко зітхнула.

— П'ятий поверх. Усього п'ятий. Я молода, сильна, спортивна...

Вона зробила крок.

— І дуже голодна.

Підйом виявився складнішим, ніж вона очікувала. На третьому поверсі довелося зупинитися, щоб перевести подих.

Саме тоді зверху почулися кроки.

Хтось спускався.

Діана посвітила телефоном і побачила чоловічий силует.

Високий хлопець у темній куртці, з ліхтариком у руці та двома паперовими стаканчиками кави.

— Обережно, — сказав він. — Тут на сходинці щось лежить.

— Дякую.

Вона переступила через якусь коробку й продовжила підніматися.

Хлопець зупинився, пропускаючи її.

— Важкий день?

Діана подивилася на нього.

— А це так помітно?

— Ви щойно назвали сходи ворогом людства.

Вона кліпнула очима.

— Я це вголос сказала?

— Досить переконливо.

Діана закотила очі.

— Прекрасно. Тепер ще й свідки є.

Хлопець усміхнувся.

— Давид.

— Що?

— Мене звати Давид.

— А, дуже приємно. Діана.

— Взаємно.

Вони на мить замовкли.

— Ви тут живете? — запитала вона.

— П'ятий поверх.

Діана подивилася на нього з неприхованою цікавістю.

— Серйозно?

— А що вас дивує?

— Нічого. Просто я теж на п'ятому.

— Тоді, схоже, ми сусіди.

— Схоже на те.

Він підняв один зі стаканчиків.

— Каву будете?

Діана подивилася на нього, потім на каву.

— А ви завжди пригощаєте незнайомих дівчат у темних під'їздах?

— Тільки симпатичних.

Вона на секунду розгубилася, але швидко опанувала себе.

— Відпрацьована схема?

— Ні. Просто сьогодні вперше спрацювала.

Діана засміялася.

— Дайте сюди свою каву, поки я не передумала.

Він простягнув їй стаканчик.

— Без цукру. Не знав, який ви любите, тому взяв собі звичайну.

— А раптом я люблю три ложки?

— Тоді наступного разу виправлюся.

Діана завмерла на секунду.

— Наступного разу?

— Ну, якщо ми ще зустрінемося.

— У нас один під'їзд і один поверх. Думаю, шанси досить високі.

— Тоді я спокійний.

---

Коли Діана нарешті дісталася квартири, її телефон остаточно вимкнувся.

Вона поклала сумку на стілець, зняла куртку й увімкнула маленьку акумуляторну лампу.

Квартира зустріла її тишею.

Діана поставила каву на стіл і подивилася на стаканчик.

На ньому чорним маркером було написано:

«Для сусідки, яка воює зі сходами».

Вона розсміялася.

— Ну, Давиде, ти дивись який дотепний.

Дівчина зробила ковток.

Кава була смачною. Навіть дуже.

Вона переодягнулася в домашній одяг, загорнулася в плед і сіла на диван.

План на вечір змінився. Замість серіалу — телефон на зарядці, замість гарячої вечері — бутерброд, замість теплого душу — надія, що електрику скоро повернуть.

Але настрій чомусь був непоганий.

---

Наступного ранку Діана прокинулася від настирливого звуку будильника.

— Ще п'ять хвилин...

Вона накрила голову ковдрою.

Телефон на тумбочці завібрував.

Повідомлення від Олі:

«Доброго ранку! Ну що, як твій романтичний вечір при свічках?»

Діана набрала відповідь.

«Не смійся. Я познайомилася з сусідом».

Відповідь прилетіла миттєво.

«ОПА!»

«Що означає це "опа"?»

«Красивий?»

Діана замислилася.

Високий. Темноволосий. Приємна усмішка. Гарний голос.

«Нормальний».

«Ой, коли жінка каже "нормальний", це вже підозріло».

Діана усміхнулася й відклала телефон.

Вона ще не встигла допити каву, як у двері подзвонили.

Дівчина здивовано подивилася на годинник.

Хто це міг бути о восьмій ранку?

Вона відчинила двері.

На порозі стояв Давид.

У джинсах, темному светрі й із тим самим виразом обличчя, ніби він уже встиг придумати якийсь жарт.