МІНИ!

І

З гуркотом на бетонну підлогу впала коробка. На мить застиг весь мурашник. Всі озирнулися на шум. З імпровізованого кабінету, з-під паперів, не встаючи з-за столу, першим відгукнувся Валєра: 

– Прильот? – вигукнув він в бік складської частини приміщення.

– Нє, коробка впала! – крикнув Ігор і зник у глибині кузова вантажівки.

Валєра мугикнув і повернувся до нотаток. Мурашник зашуршав у попередньому ритмі. Коробки приземлялися з вантажівки на підлогу одна за одною, проходили сортування і опинялися кожна в своїй зоні: коптери, одяг, медикаменти, засоби зв’язку, продукти, різне. 

З останньою коробкою в руках Ігор підійшов до столу Валєри:

– Пане генерале, розвантаження завершено, – вирівнявся він в очікуванні.

– Давай папери.

Ігор протягнув акт прийому.

– Перерахував? Все сходиться? – запитав Ігор, переглядаючи список.

– Двічі перевірив, порядок. Хочеш – перевір.

Валєра скривився:

– Мені здається, я вже на погляд можу вагу і вміст коробок вгадувати. Ми їм щось повинні передати?

– Ні, – Ігор захитав головою, – печатка на акті, підпис здесь і підпис здесь. 

Знайшовши під завалами печатку фонду, Валєра різким рухом вдарив нею по акту, написав внизу “Прийняв вантаж Гусенко Валерій Федорович” і ткнув папірець назад.

– Не забудь їм подякувати. 

– Так, генерале! – майже проспівав Ігор і пішов до водія вантажівки.

Валєра зробив помітки у своїх документах, хруснув шиєю і пішов у бік кавоварки. Волонтерський центр знаходився посеред міського парку, і зараз серед літа перерви стали приємнішим. Навіть сама кавоварка стояла на підвіконні з найкрасивішого боку – де верба трохи торкалася скла. Наливши в почорнілу кружку свіжу порцію кави, Валєра висипав в неї три стіки цукру, розмішав дерев’яною паличкою і зробив довгий ковток. 

Десь з іншого кінця складу було чутно голос Аріни: “Розкладіть в окремі пакети так, щоб в кожному було, як мінімум, по дві пачки L-тироксину”. Валєра зробив ще ковток. Голос став трохи ближчим до нього: “Віддайте обидві коробки хлопцям, що заїдуть о шостій – треба прошити «хітери» і «мотороли», шнури  мають бути десь на дні”. Валєра сперся на стіну і нащупав рукою печиво. Голос наближався: “Там стоять стійки для крапельниць на виході, занесіть їх до шпиталю до вечора”. Валєра закинув до рота ще одне затяжне печиво. 

– Дай мені постояти поруч, хоч надихаюсь кавою, – Аріна підійшла до підвіконня з кавоваркою і глибоко вдихнула. 

– Печиво? – протягнув пачку Валєра.

– Бачити його не можу вже. Я хочу залити в себе цистерну кави, зжерти відро вареників і викурити цигарку.

– Може, ще вип’єш?

– Вже не можу, – з сумом захитала головою Аріна. – Я вранці випила величезну кружку. І якщо я не хочу народити довбану цівету, краще втриматися. 

Валєра кашлянув, згадавши спосіб обробки кавових зерен через стравохід цівет:

– Дякую, я ж п’ю!

– Це навіть близько не так огидно, як вагітність. Повір мені, я вже один раз це проходила. А через той гуркіт від коробки ледь не пройшла це вдруге фальстартом.

– До речі, що в тій коробці? – Валєра бовтав каву у кружці та поволі пив.

– Гирі! – сказала Аріна, таки вже жуючи ненависне затяжне печиво.

– А без жартів?

– Без жартів. Гирі, – Аріна максимально серйозно подивилася на Валєру. – У Крока в батальйоні фітнес-тренер служить. Так от він заявив, що фізична форма побратимів його непокоїть, і тому попросив йому трохи “заліза” передати для тренувань. І дві коробки “Oreo”.

Валєра приснув. Аріна вилаялася. 

– Добре, ти заслужила на гарні новини. 

– Знайшов? – Аріна підстрибнула і з надією подивилася на Валєру.

– Знайшов. Якщо ти готова, він буде завтра о сьомій ранку. Ігор і я будем о шостій, підготуємося до завантаження. Якщо все добре, приблизно о восьмій виїдете вже з міста. 

Дівчина голосно закричала від радості та стала кружляти в танці Валєру:

– Обожнюю тебе, генерале! 

– Схаменися, жінко! – вирвався він з танцювального полону. – Тобі весело, а мене Стас і пристрелити може! 

Аріна розсміялася:

– Як лейтенант може пристрелити цілого генерала! Не прикривайся моїм чоловіком, щоб не танцювати! Така новина!

– Давай ми тебе кимось замінимо. У тебе шостий місяць пішов, у тебе донька вдома, а ти вигадала пхатися в окупаційну зону.

– Домовленість чітка: лише я і водій. Лише медикаменти і продукти. Я це не переграю. До того ж, мені вистачить, що я вже втемну водія використовую, – Аріна перестала танцювати і взяла з підвіконня пляшку води. 

– До речі, ти вже знаєш, як будеш діяти?

– Морочити голову, сподіватися, що він не орієнтується в Запорізькій області та вірити в краще.