26

Наші стосунки з Маркіяном з кожним днем ставали такими, про які я й мріяти не могла. Це було щось надзвичайне. Наше життя разом було схоже на сон і я боялась, що в якийсь момент доведеться прокинутись. Він навіть звик до життя у моїй маленькій квартирі і казав, що йому це значно більше подобається, ніж величезний будинок. Хоч і деколи я помічала, що він сумує за своїм домом. Я була надзвичайно щасливою, тому дуже хвилювалась, коли йшла на зустріч до Ренати. Вона все ж розлучилась зі своїм чоловіком і була розбитою. Я просто не хотіла змушувати її ніяковіти чи почуватись некомфортно. Бо все-таки своє щастя тримати в собі я не могла і практично постійно посміхалась. Ренату довелось ще трохи почекати, а коли вона зʼявилась, то виглядала абсолютно спокійно. Я очікувала трохи іншого її стану.

— Привіт, — вона швидко сіла на стілець навпроти, — дурнуваті затори. Дурнуваті люди. Сьогодні як ніколи було купа покупців. Це звісно добре, але я трохи втомилась.

— А по тобі й не скажеш, — я легенько посміхнулась, — дуже добре виглядаєш.

— Дякую, — Рената ніяково заправила пасмо волосся за вухо, — намагаюсь завантажити себе роботою та думати лише про хороше. Не хочу впадати в депресію чи ще щось. Треба жити далі.

— А у вас вже все завершено?

— Ще є певні майнові питання, але не суттєво. Для мене. Хай робить що хоче, але мій адвокат професіонал.

— Це мабуть так складно…— я задумано постукувала пальцями по столику. В голові не вкладалось, що ось так легко можна розлучитися з людиною, яку кохаєш… Чи колись кохав. Поки що мені й думати страшно про таке, коли у нас з Маркіяном все так добре.

— Не складніше, ніж…— Рената різко замовкла, — ні, ні чого. Забудь. Це я так…

— Щось сталося? — я уважно дивилась на подругу.

— Ні, це просто думки в голос. Останнім часом стільки всього відбувається… моя психіка цього вже трохи не витримує.

— То може тобі краще взяти відпустку? Поїхати кудись, відпочити, змінити обстановку. Я хвилююсь за тебе, Рен. Робота це добре. Але ти в себе одна. І в мене… ти теж одна. Я не хочу відвідувати тебе десь в лікарні.

— Дякую тобі, Ніко, — Рената поклала свою руку на мою, — без тебе я б точно збожеволіла. Ти найкраща подруга в світі.

Ми зробили своє замовлення та почали говорити про все на світі, як у старі добрі часи. Подруга почала питати в мене про моє життя, але я розповідала все досить коротко та стисло, щоб не виглядало все так, наче я вихваляюся. Проте наш обід виявився не дуже довгим, бо Рената знову помчала у свій магазин. Зрештою, я можу зрозуміти її в тому, що вона хоче завантажити себе роботою. Мабуть важко повертатися в порожній будинок, бути насамоті. То ж вона виснажує себе, забиває собі голову, щоб вдома просто одразу лягати спати. Щоб ця гнітуча тиша не пробиралась глибоко в серце. Звідки я це знаю? Бо робила аналогічне після тієї трагедії. І саме Рената намагалась витягти мене зі стану максимального виснаження, казала, що все буде добре, головне, щоб я відпочила та не довела себе до лікарні. Я тоді була їй дуже вдячна, то ж тепер моя черга рятувати моральний та фізичний стан подруги. 
У мене сьогодні був вихідний, а от Маркіян з самого ранку на роботі, має купу зустрічей. Зайнятий настільки, що навіть практично не відповідає на мої повідомлення. Я дозволила собі сумувати, бо за весь час, що ми разом, це був мабуть один з небагатьох днів, коли ми практично не спілкувалися. Щоб провести час хоч якось добре, я вирішила видзвонити Влада та потягти його прогулятися. Брат спочатку дуже не хотів, але він ніколи не може довго опиратися своїй любій меншій сестричці.

— Я взагалі-то шукав собі квартиру, — бурчав Влад, — ти відірвала мене від цього.

— Квартиру? — я витріщилась на нього, — ти не будеш повертатися назад? — всередині зʼявився якийсь вогник надії.

— Ще не знаю. Робота зараз віддалена і мене це влаштовує. Але наша мама… Це вже просто неможливо.

— Вона й далі не говорить зі мною. Навіть на весіллі поводилась, наче якась далека родичка. Бо я осоромила її. І нічого, що ми вже одружилися.

— До речі, і як ти з ним живеш? Він не ображає тебе? — брат дивився з якоюсь підозрою.

— Та ні, у нас все добре. Краще й бути не могло.

— У нас? — він різко зупинився, — ти говориш про вас обох? 

— Що тебе так дивує? — я нахмурила брови.

— Ти збрехала мені про фіктивність весілля? Щоб я не хвилювався. У вас все по-справжньому?

— Ну… — я винувато опустила очі, — коли я розповідала тобі, все ще було фіктивним.

— А потім?

— А потім… особливо після весілля… ми стали справжньою парою. Так вийшло, — я розвела руками.

— Чому я не сумнівався в цьому, — Влад не був роздратованим, але по ньому стало помітно, що він не дуже задоволений, — ну зате в нього хоч друзі нормальні.

— Ти з ними познайомився?

— Мав же я чимось займатися на тому весіллі.У нас навіть знайшлось декілька спільних тем. І ще з однією подругою… забув… 

— З ким? — я примружила очі.

— Юля, здається. От ще з нею було про що поговорити.

— Ну так, — я полегшено видихнула, бо хвилювалась, щоб це часом не була Уляна.

— Але чесно, без тебе нудно, — Влад вхопив мене за щоки та пощипав, як завжди робив це в дитинстві.

— Невже тобі не вистачає компанії мами? — я голосно засміялася.

— Ще раз скажеш таке, я обіцяю, переїду жити до вас. І буду спати на ліжку.

Ми обоє засміялися і далі прогулювались вуличками та потім парком. Я розуміла, що теж скучила за Владом, за його дурними жартами, за деколи різкою серйозністю. Хотілося б хоча б на якийсь час повернутися в наше дитинство. Ми були дуже близькі, та й зараз залишились такими. Я дуже люблю його і хочу, щоб він теж був щасливим. 
За якийсь час Маркіян написав мені, що дуже скучив. І що хоче повечеряти зі мною в одному закладі. Я від цього неймовірно зраділа, то ж провела ще деякий час з братом, а потім вирушила до того ресторанчика. Приїхала я трохи зашвидко назначеного часу, але погода була хорошою, то ж я вирішила, що зачекаю на свого чоловіка на літній терасі. З надзвичайно хорошим настроєм я наближалась до ресторану, аж поки не побачила знайоме лице. Це був Маркіян, точно він, плюс ще й татуювання на його руках. Він навіть встиг перевдягнутися… А з ним за одним столом сиділа жінка. Спочатку я не надала цьому значення, але потім пазл склався. Підійшовши трохи ближче, я мало не знепритомніла. Бо чорт забирай, це була та сама дівчина, з якою зраджував мені Віктор. Я дуже добре запамʼтала тоді її обличчя, хоч і перебувала в стресі. Вони мило розмовляли, вона посміхалася йому. І він робив те ж саме. Я відчувала, як тремтять ноги. То ж обережно підійшла до найближчого дерева, щоб впертись та просто не зомліти. Звідси так само добре було видно ту закохану парочку. Я взяла телефон та вирішила подзвонити Маркіяну, але він просто скинув дзвінок. Перед очима все попливло… серце забилось сильніше… я розуміла, що це означає, але не хотіла в це вірити. Я ще раз глянула в їхній бік і побачила, що Маркіян тримає її за руку та навіть ніжно перебирає пальці. Я б мала піти туди, сказати йому обличчя все, що думаю про нього, про неї… про них обох. Але сили на це в мене не було. То ж я швидко, як могла, побігла до свого авто. Їдучи додому, я постійно витирала сльози, що просто градом текли по щоках. Яка ж я ідіотка! Яка дурепа! Обіцяла собі не робити цієї помилки, не закохуватись… І ця доля знову наздогнала мене, знову дала мені ляпаса. Сталося те, чого я так сильно боялася. Так ще й з ким! З тією самою дівчиною! Вона вкрала у мене вже другого чоловіка. Але Віктор помер, то ж навіть не встиг нічого пояснити. Та тут тепер… Все буде так само. Я не хочу чути ніяких пояснень чи виправдань. Пішло все до біса! Я залетіла до своєї квартири, дістала валізу Маркіяна та просто істерично почала напихати її його речима, паралельно ковтаючи гіркі сльози. Посміла закохатися, ще й так сильно… Чому ж відразу не здогадалась, бо останні дні Маркіян часто затримувався на роботі, був зайнятий… І от сьогодні я й побачила головний його «проект». Все-таки я була лише знаряддям для отримання бажаного. Все-таки наше весілля було фіктивним, а він просто вирішив познущатися з мене. Знову ця жахлива історія повторилась у моєму житті. Я відчула, як сильно запекло в грудях. Зі злості я штовхнула валізу ногою кудись подалі від себе і гепнула на ліжко обличчям вниз, заливаючись сльозами.