25

— Що за…— я сказала це просебе, перебуваючи просто в неймовірному шоці.

Повз мене проходили колеги і обовʼязково повинні були глянути в мій бік. Хтось осудливо, хтось з насмішкою, хтось навіть з якоюсь заздрістю. І лише небагатьом було просто байдуже. Та таких можна було порахувати на пальцях. Я істерично видихнула та почала різко здирати зі столу ті дурнуваті фотографії. І вже дуже скоро поруч почувся стукіт підборів. 

— Як же сумно, як сумно…— голос з насмішкою пролунав ледь не біля вуха. Та я не піднімала голови, а продовжувала забирати фото.

— Хто б сумнівався, що це твоїх рук справа.

— Ну а як інакше? — Вікторія вперлась рукою об стіл, — хтось же мав показати, яке твоє справжнє обличчя. І як ти віддячуєш за підвищення зарплатні. Або ж… випрошування ще більшої, хто зна.

— Закрий свого рота! — я не витримала та врешті підняла голову. Від самовдоволеного виразу обличчя дівчини хотілося блювати.

— Бо що? — вона сіпнула головою, — в офісі більше ніхто не сприймає тебе нормально. Особливо через гроші. Кожен з нас хотів би таку прибавку, але ж не всі йдуть твоїм шляхом.

— Справді? — я істерично засміялася, — а хіба не тебе я застала там в кабінеті в одному ліфчику? То щось ми твоїх фото по всьому офісу не бачили.

— Бо ти занадто тупа, щоб до такого додуматися, — Вікторія самовдоволено посміхнулась та відкинула світле волосся з плечей назад, — і я робила це не заради грошей. Маркіян Олексійович просто дуже привабливий чоловік. То ж мені хотілося дізнатись про нього побільше задля звичайних стосунків. Поза роботою, а не так, як ти.

— Ну звісно, — я стисла губи та зімʼяла одне фото, що досі тримала в руках.

— Всім добрий день, — почувся голос Маркіяна, що зайшов до офісу. Нехотячи я затремтіла. Чи то від страху, чи то від обурення.

— О, — вигукнула Вікторія, дивлячись в той бік, — а ось і він. Думаю, нашому начальнику буде не дуже приємно, що через тебе ще й і його репутація постраждала.

— Тобі варто хвилюватися за свою, — я пробурчала собі під ніс.

— Що тут у вас відбувається? — в гарному настрої Маркіян підійшов до нас, — о-о-о, що тут…— він схилився над фотографіями, але я різко кинула на них папку.

— Маркіяне Олексійовичу, — Вікторія покліпала довгими віями, — як ваші справи?

— Ем…— він на мить замовк, — будь ласка, Вікторіє, повертайтесь до своєї роботи. Я викличу вас, коли буде потрібно, добре?

— Звісно, — вона востаннє кинула на мене косий погляд та зникла.

— Що сталося? — прошепотів Маркіян надто близько над моїм вухом.

Але відповісти я не змогла, а просто стояла та ледве стримувала сльози. То ж він сам відкинув папку, зібрав до купи всі ті фото та вхопивши мене за руку, потягнув до свого кабінету.

— І от я приходжу… а тут таке… — я ходила туди-сюди і намагалась привести себе до тями.

— Угу…угу…— Маркіян наче не слухав мене, а продовжував розглядати ті дурнуваті фотографії, — а ось ця, до речі, гарна. Можна попросити у Віки оригінал. Роздрукуємо в більшому форматі, повісимо на стіну в спальні.

— Маркіяне! — я рявкнула, сама того не очікуючи, — вибач, вибач, я просто…— вхопившись за голову, я сіла на диванчику. — Мені ще ніколи мабуть не було так соромно.

— Та годі тобі, — він підвівся, та підійшов до мене, сів поряд, — це все дуже легко виправити.

— Але ж… ми домовились, що на роботі ніхто про це не знатиме. Бо потім всі будуть обговорювати наше розлучення.

— Розлучення? — він так щиро здивувався, що аж я сама піддалась цій емоції.

— А щ-що не так?

— Тобто ти таки хочеш зі мною розлучитися? Збрехала, що маєш почуття до мене?

— Ні, — я вхопила його за руку, — просто я думала, ну... я… 

— Так от, — Маркіян підсунувся ближче до мене та обійняв, — цю ситуацію з фото ми вирішимо швидко. І ти офіційно на всі боки станеш дружиною такого великого начальника. Ти згодна?

— А як же моє підвищення? — я засміялась.

— Ну чекай, куди вже вище, — чоловік зробив самовдоволений вираз обличчя, а потім нахилився та поцілував мене. 
 Це було щось фантастичне. Здається, що з кожним днем я закохуюсь в нього все сильніше. І його поцілунки діють на мене, ніби наркотик. Не хочеться його відпускати від себе взагалі. Та все ж робота не чекає. То ж з його кабінету я вже вийшла спокійною та з посмішкою на обличчі. А потім глянула на свою руку, де красувалалась вже справжня витончена обручка. І так, чорт забирай, я дружина начальника. Найкращого начальника.   
Під кінець робочого дня Маркіян зібрав усіх, наче б то на нараду. І вже тоді повідомив про те, що ми одружені, наче б то давно знайомі, просто не хотіли виносити це назагал. Потім додав, що те, що сталося, просто жахливо і що винуватці будуть покарані. І ще купу всякого, чого я вже не слухала. А точніше не чула, бо просто задумалась про своє. Коли я повернулась до свого робочого місця, щоб зібрати речі та поїхати додому, один з колег приніс мені якусь записку. Там була лише адреса і він сказав, що там мене чекатимуть. Спочатку я нічого не зрозуміла і вирішила уточнити у Маркіяна, але колега сказав, що він вже поїхав. Відверто здивувавшись такій швидкості, я взяла телефон та подзвонила до чоловіка, але він не відповів. Ні тоді, ні на інші мої дзвінки. То ж довелось замовляти таксі, адже вранці ми приїхали на його авто. Машина зупинилась біля бару, куди ми ходили з Ренатою. Де і я зустріла Маркіяна та звідки все почалось. Всередині все затріпотіло від передчуття. Хоча я й поняття не мала, що він задумав. То ж повільно вийшовши з таксі, я попрямувала всередину. Спробувала знайти свого чоловіка, але його там не було. Зате був вільний столик, саме той, за яким сиділи ми з подругою. То ж я сміливо пішла туди. І вже за якийсь час поруч зʼявився офіціант.

— Це для вас. Просили передати, — переді мною зʼявився десерт з ягодами. Я посміхнулась.

— Дякую. Але я не замовляла цього.

— Це… подарунок. Я нічого більше не знаю. Смачного. 

Офіціант практично зник, а я знову залишилась сама. Але посмішка ніяк не сходила з мого обличчя, адже все це було настільки приємно та мило. Але мені було й цікаво, чому Маркіян вирішив відтворити нашу першу зустріч. І після цього питання самій собі переді мною зʼявився він. З букетом квітів.