22

— Вау, — на обличчі Маркіяна зʼявилось щире здивування, — яка категоричність. Сміливо. Не думав, що ти така.

— Я можу бути різною, — я схрестила руки на грудях, — але Уляни на нашому весіллі не буде.

— І як ти це собі уявляєш? Я запрошу всіх друзів, а їй скажу, що вибач, але моя несправжня наречена ревнує до тебе. Посидь-но вдома?

— Вигадаєш щось. Ти ж дуже креативний, правда ж?

— Ні,— чоловік натягнув посмішку, але потім різко став серйозним, — ходімо вже, моя дружня сімʼя чекає.

— Та зачекай. Дай я хоч перевдягнуся. 

— Не треба, — він закотив очі, — ти і так чудово виглядаєш. Пішли.

— А може я хочу покрасуватися перед твоїм братом? — я хитро посміхнулась, — може він мені більше сподобається, ніж ти. Зваблю його… Він закохається в мене, забере з собою… ну де він там живе, в якій країні… І ми будемо…

— Досить, — Маркіян поклав свій палець на мої губи, змушуючи замовчати, — хотіла мене позлити? Так, тобі вийшло. А тепер пішли.

Він взяв мене за руку і мало не потягнув за собою. Я ледве встигала вимикати всюди світло та зачинити двері. В авто ми не говорили. Та слідкуючи за поведінкою Маркіяна, я прекрасно бачила, як сильно він нервується. Мабуть тому він навіть приїхав по мене особисто, а не дзвонив і попереджав, бо намагався заспокоїтись, впоратись зі своїми емоціями та хвилюваннями. І якщо чесно, такий його настрій починав передаватись і мені. Я не встигала витирати свої долоні, як вони знову ставали мокрими. Що ж це там за брат такий, що вічно зухвалий та впевнений Маркіян ледь не тремтить. Але згадуючи всі ті моменти, як його матір принизливо ставилась до чоловіка… Я почала готуватись до найгіршого і намагалась бути готовою до того, щоб захищати нас обох. Навіть якщо Маркіяну байдуже на мене і йому важливий лише спадок, то для мене все інакше. І я чудово знаю, що таке нападки від матері. Тому заступатимуся за нього перед всіма. 
Коли ми підійшли до дверей будинку, то з вікна вітальні почувся дзвінкий сміх Віри Дмитрівни. Сьогодні нас ніхто не зустрічав і це справді стало для мене показовим. Яке відношення в батьків до їхніх синів. Але потім я відразу подумала про інше, що може цей Ед вже дуже давно не був вдома і за ним просто скучили, тим часом, як Маркіян живе в цьому домі та кожного дня вони бачаться. Ми зайшли до будинку і зразу попрямували до вітальні. На дивані сиділи батьки Маркіяна з обох боків, а посередині, як можна зрозуміти, його брат. Ед був старший за Маркіяна, проте на вид цього і не скажеш. В нього було досить багато схожих рис і навіть якби не знав, то можна було б зрозуміти, що вони рідні. Проте перше враження про Еда склалось приємне, тому я зовсім не знала, чого чекати далі.

— Як завжди. В центрі уваги, — пробурчав Маркіян.

— Як завжди. Постійно незадоволений, — засміявся його брат та підвівся, різко захоплюючи чоловіка в обійми. Від цього жесту віяло добротою. Чорт, невже Маркіян насправді все вигадав і його брат нормальний.

— Думав, ти приїдеш пізніше. Або взагалі не приїдеш.

— Непередбачувані справи як швидко можуть зʼявлятися, так і зникати. Тим більше, мама сказала, ти одружуєшся. Я не міг цього пропустити.

— Так, — Маркіян повернувся до мене, — це Вероніка, моя наречена. Це Ед, мій старший брат.

— Дуже приємно, — чоловік мʼяко посміхнувся та протягнув мені руку.

— Так. Взаємно, багато про вас чула, — я потисла його руку і швидко сховала свої долоні за спину.

— Справді? — Ед щиро здивувався, — мабуть всякої всячини наслухались від мого братика.

— Та…ні, — я натягнула посмішку, — батьки ваші теж розповідали.  

— Ну давайте, не стійте. Сідайте вже, — сказав Олексій Валерійович.

То ж ми з Маркіяном сіли у мʼякі крісла, що були навпроти дивану. Я уважно спостерігала за цією картиною, які злі погляди кидав Маркіян на свого брата і яким був абсолютно спокійним та приємним Ед. Мені починало здаватися, що все, що казав про нього Маркіян було перебільшено та узагальнено. За якийсь час атмосфера стала більш спокійною та невимушеною. Мій несправжній наречений зник кудись, здається, розмовляти по телефону. А батьки та Ед пішли на кухню по чай. Я ж залишилась у вітальні, проте вже стояла, дивлячись у вікно. Звідси відкривався насправді чудовий вид на нічне місто, то ж я навіть не зауважила, як зависла та відлетіла кудись у свої думки.

— Я теж любив постійно дивитися в це вікно.

— Що? Ой…— я різко підскочила, коли зрозуміла, що поряд зі мною хтось стоїть.

— Кажу, я теж люблю цей вид, — Ед посміхався та протягував мені чашку чаю.

— Дякую, — я обережно взяла гарячий напій, — а де Маркіян? Не повернувся ще?

— Ні, здається досі десь тиняється, — чоловік знизив плечима, а мені стало неприємно. А раптом це не робочий дзвінок. А на іншому кінці Уляна… чи навіть Вікторія. Влад же казав, що його репутація така собі… Та я похитала головою, щоб відігнати всі ті дурнуваті думки.

— Як давно ви не були вдома?

— Ох, навіть не пригадаю. Може чотири роки… чи пʼять. І давай вже перейдемо на «ти». Я ще не такий старий.

— Добре, — я коротко посміхнулась.

— Ти стала якоюсь напруженою при розмові зі мною. Хоча чекай, не відповідай. Маркіян розповідав тобі про те, який я поганий, як принижував його, як він страждав. Правда?

— Отже це дійсно було так? — я злегка примружила очі.

— У нас були звичайні стосунки братів. Я дуже любив і люблю цього малого засранця. Але він, на жаль, чомусь вирішив ображатися на мене.

— Маркіян казав, що через тебе батьки не люблять його. Що він завжди був у твоїй тіні. Я просто хочу зрозуміти всю картину загалом, тепер можна почути й іншу сторону конфлікту.

— Наші батьки просто… занадто педантичні люди. У них все має бути ідеально. Поки я був сам, то вони закладали це в мене. В дечому навіть зламали мій власний характер, щоб бути таким, як вони хочуть. Не спорю, в дечому це дуже допомогло мені. Але вони надто захопилися. І коли народився Маркіян з абсолютно протилежною вдачею, для них це було шоком. Але й від мене вони не відчіпалися. Та як я зрозумів, розділитись їм було важко. Тому вони продовжували вкладати всі свої бажання в мене. А Маркіян не входив у їхню систему координат. А наша сестра Міла тим більше. То ж вже «зламаний» я підходив їм найбільше. А на інших своїх дітей ніякий надій вони вже не покладали, бо не змогли підточити їх під свої принципи. І це чудово. Хоча б вони змогли врятуватися. Я взяв увесь удар батьків на себе.