18

Від задоволення, здається, я вже починала втрачати свідомість. Здавалося, це сон, і от-от я прокинусь, а Маркіяна поряд не буде. Але його черговий укус в губу змусив мене повірити, що все це було реальністю. Мені здавалося, що цей поцілунок триває вічність. Але насправді мабуть пройшла лише маленька хвилина. І потім ми розʼєднали наші губи. Обоє важко дихали. Чоловік дивився впритул на мене, я ж засоромлено ховала очі вниз. Несвідомо закусила нижню губу. Це було занадто добре.

— Ну і що з тобою таке? — прошепотів Маркіян, але з його вуст це звучало наче тихий рик.

— Все зі мною нормально, — я намагалась вирівняти дихання.

— Поводишся як ідіотка. Я двічі хотів з тобою нормально поговорити, а ти влаштовуєш тут якийсь театр.

— Справді? — я все-таки підняла на нього очі, — то що це був за черговий театральний поцілунок?

— Це…— він замовк, наче погруз у своїх роздумах. І це просто неймовірно здивувало мене. Вперше він думав, не знав, як правильно відповісти.

— Ну то що? Невже Маркіян Олексійович не знає що сказати?

— Просто ти інакше не заспокоюєшся, — випалив він і я просто завмерла в ступорі.

— Щ-що? — я звела брови.

— Бляха, — він стукнув долонею об стіну, — я не знаю, як правильно тобі це сказати. От… коли ти так поводишся, злишся, нервуєшся, це мене так дратує. Просто до істерики. І я не знаю, як тебе заспокоїти. Ти ось так поводишся… А мені в той момент хочеться тебе поцілувати.

— Це…мило…— я розгубилась, бо навіть не знала, що відповісти на це. Сьогодні вночі я чула від нього геть інші слова. А зараз він каже це.

— Це дивно, — Маркіян закотив очі.

— Отже, я все-таки подобаюсь тобі? — я знову вирішила це спитати.

— Я здається вже казав, щоб ти не вигадувала…

— Казав, — я зціпила зуби, — але я не вірю тобі. Ти точно не поводишся так, наче тобі байдуже до мене.

— Не віриш чи не хочеш вірити? Бо сама ж про це говориш. Отже, це у тебе є якісь почуття… І не кажи, що це неправда. Інакше б ти не втекла сьогодні вранці.

— А ти б не підійшов до нас з Костею лише через мій «бентежний» вигляд, якби тобі було все одно. Так що ти теж можеш не брехати.

— Я просто знаю його купу років. Знаю, на що він здатен. То ж не дуже б хотілося осоромитись перед всіма, що мій кращий друг спокусив мою наречену перед самим весіллям. Раз в тебе немає почуттів до мене, то ти б була і не проти?

— За кого ти мене маєш? — я штовхнула Маркіяна в плече.

— А що? Хіба він не привабливий? Не самовпевнений? Не притягує до себе? — Маркіян примружив очі.

— Ти це зараз говориш про свого друга, — я уважно дивилась йому в очі.

— Так, я знаю. Тому й сміливо можу говорити про таке. Я його дуже добре вивчив. А ти, як овечка, наївна і піддатлива. На мою пропозицію погодилась, то чого б й тут не отримати задоволення.

Після цих слів я не втрималась та дала йому ляпаса. Маркіян лише заплющив очі. Навіть не здригнувся від мого удару. А після його погляд просто прошив мою душу. Я не могла й кроку ступити. Щось у ньому було таке, що я й пояснити не могла. Суміш небезпеки з пристрастю. Чи я все переплутала. Але потім він відразу пішов. Різко, навіть не сказавши нічого. Я так і залишилась там стояти і думати, куди ж завернула наша, здавалося б, невинна розмова. І як ми будемо спілкуватись після неї. Коли я вийшла зі своєї схованки, то зауважила, що людей в цьому приміщенні стало ще більше. І ще більше почало танцювати. Я важко пробралась крізь них до нашого столика, але не зауважила там ні Маркіяна, ні більше нікого. Лише Марк сидів та нудьгуючи потягував з соломинки свій напій.

— А де ж всі? — я повільно опустилась на своє місце, оглядаючи зал.

— Дівчата кудись пішли. По своїх справах. Хлопці вийшли покурити, — я мабуть втретє почула його голос. Він був таким низьким, басистим… мені на думку чомусь прийшло шоколадним. Так, його голос був такий, ніби чорний шоколад.

— А ти чому не з ними?

— Не палю. Ненавиджу цей запах. Наш батько палив все життя і від цього мене просто вивертає, — Марк був спокійний, наче величезний кіт. Він говорив так, наче от-от засне. І такий його стан передавався й на мене. Ми більше не розмовляли, а я почала без перестанку позіхати.

— А ось і ми, — до столика повернулись Даяна та Юля, — де ти пропадала? Хоча ні, не кажи. Маркіяна ж теж довго не було, — засміялась Юля.

— Та цей… мені стало погано. Довелось трохи відійти. А він допоміг мені.

— Так, Маркіян такий, — кивнула Даяна, — коли потрібно, він завжди поряд. Наче в нього в голові якийсь будильник налаштований на те, коли в когось з нас проблеми.

— Справді? — я хмикнула і вигнула брову. Бо щойно я б точно не сказала, що зі мною розмовляла така добра і щира людина.

— До речі, — знову заговорила Юля, — я не напрошуюсь, але якщо ти була б не проти, то ми з Даяною могли б піти з тобою обирати весільну сукню. Що скажеш? Чи може у тебе вже є інша компанія?

— Та ні, — я трохи розгубилась від цих питань, — я не проти. Насправді, я ще й не думала про це. Ми вирішили з весіллям лише недавно, тому…

— Це не проблема, — махнула рукою Даяна, — ми з Юлею вже з досвідом. То ж легко допоможемо тобі. Та й буде шанс познайомитись ближче. Бо з цими мужчинами хоч і весело, але неможливо поговорити про щось відверте.

— А мені здавалося, що ви тут всі… ну прямо… як одне ціле. Судячи з минулих тем, на які розмовляли, — я натягнуто посміхнулась.

— Та це таке. Орест, наприклад, ненавидить розмовляти про салони краси. При ньому неможливо говорити про стрижки або манікюр. Тому так, деколи дівчатам треба збиратись окремо.

Ми засміялись і в той же час повернулись решта хлопців. Але Маркіяна між ними не було. Я трохи напружилась, особливо, коли поряд на своє місце сів Костя.  Він глянув на мене та підморгнув. Стало страшенно некомфортно. Я зловила поглядом Марка, що взагалі не змінив свого виразу обличчя, проте тепер залипав у телефоні. Він для мене був наче острівком спокою, то ж завдяки йому я починала заспокоюватися.