17

Сьогодні зустріч з друзями проходила вже в іншому місці. Це був якийсь невеликий старенький ресторанчик, що майже повністю був наповнений людьми. Я міцно притисла свою сумочку до себе, поки проходила цей натовп. Даяна йшла першою, прокладаючи шлях. Я після неї, а позаду плентався Маркіян. Точніше він всіляко намагався торкнутись мене, вхопити за талію чи за руку, але як тільки я відчувала наближення цього дотику, починала йти швидше. Мені взагалі не хотілося ніяк з ним контактувати. Вже було достатньо того, що сталося вночі та щойно перед входом. Я зганьбилася сама перед собою. Декілька разів я дивилась на чоловіка через плече і він завжди не спускав з мене погляду. Його брови були нахмурені, на чолі проступали зморшки. Занадто виражені, як для його віку. Мабуть він справді по житті занадто злий. Врешті Даяна завела нас до потрібного столика. Але він був такий малий для всієї компанії, що навколо нього доведеться сидіти максимально тісно.

— Наре-е-ешті, — вигукнув Костя і здається, ми справді добряче запізнились, бо він був уже повністю розслаблений, — думали, що ми зістаримось тут, поки наші голубчики приїдуть.

— Затримались на роботі, — спокійно сказав Маркіян і почав оглядати стіл, намагаючись десь сісти.

— Ні-ні, — засміялась Юля, — ми сьогодні вирішили вас розʼєднати. Інакше ви знову захопитесь одне одним і не будете з нами.

Після цих слів я полегшено видихнула і навіть легенько посміхнулась. Незважаючи на те, що я практично тут нормально ні з ким не знайома, сьогодні бути поряд з Маркіяном у мене не було жодного бажання. То ж він сів біля Стаса та Марка. А мені звільнили місце поряд з Даяною і Костею. Вони всі сьогодні сиділи хаотично, не зі своїми половинками. І на величезне щастя, не було тієї Уляни. 

— То ви вже визначились з весіллям? — спитав Орест.

— Так, — кивнув Маркіян, — через два тижні. Так що готуйтесь.

Я витріщилась на чоловіка і ледь не провалилась там крізь землю. Які ще два тижні? Наші батьки говорили про місяці… і на диво, ця ідея мені навіть сподобалась. Але мабуть він вирішив піти повністю наперекір своїй матері.

— О! Ти вже вибрала сукню? Зачіску? Торт? — затараторила Даяна.

— Ні, я…— довелось натягнуто посміхнутись, — стільки роботи зараз, що я нічого не встигаю. 

— А місце? Де буде церемонія?

— Ми ще, чесно, нічого не вирішили, — врятував мене Маркіян, — просто вже захотіли якнайшвидше це зробити. Думаю, що часу для організації достатньо.

— Знову якісь ці ускладнення, — закотив очі Стас.

— Так, ми знаємо, ви одружились лише вдвох, — перебила його Даяна і Юля засміялась.

— Якщо що, звертайтеся. Ми завжди раді допомогти, — сказала вона, — я знаю неймовірного кондитера. Власне він і нам робив торт.

— Весільний торт для двох людей? — скептично спитав Костя.

— Знаєш, це було чудовим рішенням, — відповіла Юля, — ми любимо солодке.

Розмови почались різноманітні. То знову зводились до весілля, то зовсім були на інші теми. Я трохи влилась у їхню компанію і вже теж розмовляла то зі всіма, то лише з дівчатами. Час від часу все ж кидала погляд на Маркіяна і завжди зустрічалась з його темними очима. Він наче випробовував мене, перевіряв міцність моїх нервових клітин. В цьому ресторані було дуже людно та гучно, що деколи доводилось аж кричати, щоб почули. Ще й грала музика і люди виходили танцювати на середину залу. Я деколи спостерігала за ними, відмежовуючись від розмови з друзями. Хоча я й не могла так їх називати. Як і минулого разу, наймовчазнішим був Марк. Він лише деколи про щось говорив чи відповідав, більшість часу щось дивився у своєму телефоні. Випадково мені вдалось побачити, що там він читає книгу. Це було і мило, і дивно водночас. Бо читати в такому галасі, особливо коли поряд дуріє надто активний Костя, для мене було б просто неможливо. Та Марк здавався незворушним та зосередженим.

— Яка пісня! — голосно викрикнув Костя та підвівся, — мадам… мадемуазель… можна запросити вас на танець?

Спочатку я так погрузла у свої думки, що навіть не зрозуміла, що він звертається саме до мене. Аж потім я почула, що лунає якась повільна мелодія, а прямо перед моїм носом простягнула долоня Кості. Мені не дуже хотілося танцювати, особливо з ним, бо всі ті випиті коктейлі вже добряче дали йому в голову. Але думка про те, що можна позлити Маркіяна, штовхала до дій. 

— Звісно можна, — я посміхнулась та вклала свою долоню в його. Покосилась в бік Маркіяна, але він був зайнятий чимось своїм та навіть не дивився в наш бік. Це чомусь розізлило мене.

— Якщо не повернемось, то вважайте, що ми вже втекли, — засміявся Костя та потягнув мене за собою.

Проте наодинці, коли ми почали танцювати цей повільний танець, він відразу змінився. Став спокійним та зібраним. Навіть не було видно, що людина випила стільки алкоголю.

— І як тобі наша сімейка? — Костя був досить високим, то ж він схилився практично над моїм вухом.

— Ну… я ще не дуже звикла, — я дивилась на його груди. Чомусь не наважувалась підняти очі.

— Звикай. З нами ніколи не буває нудно. Ну, особливо зі мною.

— Я помітила, — я спробувала посміхнутись.

— Маркіян класний хлопець, тобі пощастило. Звісно, ми всі ставили на них з Уляною, але…

— Для чого ти це говориш? — ці слова зачепили мене і я різко підняла голову. Його блакитні очі блистіли і це єдине, що вказувало на його спʼянілий стан.

— Не нервуйся ти так, — чоловік хижо посміхнувся, — хіба він тобі не казав, що вони були разом?

— Казав, але…— я не встигла договорити, бо нас потурбували.

— Вибач, друже, — Маркіян поклав руку на плече Кості, — але можна я потанцюю зі своєю нареченою? Ти вкрав її, навіть не дав шансу…

— Звісно, — абсолютно спокійно сказав чоловік та відпустив мене, — піду ще щось випʼю. А ви  приєднуйтесь. А то без вас нудно.

Костя пішов, а Маркіян проводив його поглядом, одночасно обіймаючи мене за талію. Як тільки Костя сів за стіл, Маркіян повернувся до мене і ми почали танцювати. Я почувалась ніяково та злою.