10

— Цей вечір був просто чудовим. Маркіяне, ви надзвичайно приємна людина, — мама посміхалась, але від неї аж відчувалась ця нещирість та награність. Зрештою, як і завжди при сторонніх людях.

— Мені теж було приємно з вами познайомитись, — Маркіян поводив себе більш природньо, — тепер мені не дивно, в кого Вероніка така чудова та вихована. 

Ми прощались вже на вулиці, я стояла трохи подалі від них, щоб просто не видавати себе незадоволеним виразом обличчя. Проте, здається, Влад таки щось запідозрив, бо віддалився від них та підійшов поговорити.

— Все нормально?

— Так. Я просто… дуже втомилась. Не знаю, чи це від хвилювання, чи від незвичності…

— Ти впевнена, що все добре? Бо ви так виглядаєте, наче чужі люди. Ти така напружена, майже не дивишся на нього.

Я винувато опустила голову, бо стало соромно за те, як же мій брат правий. Він завжди розумів мене з пів слова, то ж тут і зараз обдурити його було так само важко, як і завжди.

— Ми просто…ми… сьогодні трохи посварились. Дрібниці, але неприємно. Я ще досі ображаюсь, тому й так.

— Ти ж знаєш, Вероніко, я завжди поряд. І якщо що…

— Що це ви тут шепочетесь, — нам договорити завадив Маркіян.

— Нічого, — я посміхнулась, — в нас тут є свої секрети, які не знає ніхто.

— Цікаво-цікаво. Я зі своїми братом та сестрою взагалі не близький. Навіть заздрю.

— Ти йдеш, Ніко? — спитав Влад, ігноруючи всі слова мого несправжнього нареченого.

— Так, я… Зараз тут трохи затримаюсь і прийду.

— Добре, — брат кинув на нас досить довгий погляд, а потім пішов до батьків, що вже чекали в автомобілі.

— Що ти таке робиш? — просичала я.

— В чому справа цього разу? — настрій Маркіяна різко змінився.

— Що це за поцілунки такі? Взагалі здурів?

— Ти прикидаєшся? Чи знущаєшся? Я не розумію, Вероніко. В нас на носі весілля. А ти так поводишся, ніби я ще один твій брат.

— Думаю, краще на цю роль було запросити Вікторію. Вона б точно справилась якнайкраще. Може ще не пізно?

— Значить ти точно ревнуєш, — Маркіян пальцем провів по моїй щоці. Від цього тіло покрилось неприємними мурашками. — Твої батьки дивляться на нас, не верещи тільки.

— Я не ревную, — твердо сказала я, — це просто неприємно. Тим більше, вона погрожувала мені. Думає, що я кручусь біля тебе навмисно. Щоб звабити.

— Справді? Оце вона бачить тебе наскрізь…— Маркіян засміявся, але навіть не думав забирати руку з моєї щоки.

— Ти сам захотів її тоді в кабінеті? Чи вона звабила тебе? — я дивилась йому прямо в очі.

— Це тебе мучить? Тому ти весь вечір була така напружена?

— Я просто хочу почути відповідь. Чи можемо ми зараз розійтися і роль твоєї наречної буде виконувати Віка. Впевнена, вона впорається навіть краще.

Але Маркіян нічого не відповів. А просто обійняв мене двома руками за талію, притягнув до себе та поцілував. Це було так різко і неочікувано, що я не змогла навіть протистояти цьому, спочатку була в повному ступорі. Але чоловік посилював поцілунок і мені просто з безвиході довелось піддатися. Я охопила руками його за шию і ми стали ще ближче. Не знаю, що зі мною відбулося, але свідомість наче вимкнулась і я почала отримувати задоволення від такої близькості. Я навіть забула, де ми, чому зараз все це відбувається. Просто поринула в ці відчуття. Мабуть, моя самотність таки сильно вплинула на мене, що я так легко піддаюсь на тілесну близькість. І коли Маркіян першим розірвав цей поцілунок, стало навіть якось неприємно.

— Твої батьки і далі спостерігали за нами, — прошепотів він та почав поправляти моє волосся, — а ми ж закохані, що прощаються. Це мало бути…гарно.

— Так…— сказала я, спостерігаючи за його поглядом, — думаю так і було.

— Що ж, побачимось в понеділок на роботі. Не запізнюйся, — він ще раз коротко поцілував мене та пішов, мабуть, до свого авто. Я ж поспішила вперед до своєї сімʼї, що вже чекала на мене в батьковій машині.

— Не віриться, доню, що ти змогла знайти собі такого гарного чоловіка. Маркіян такий приємний та вихований, — защебетала мама.

— Що ти маєш на увазі? — мене обурили ці слова.

— Просто після того випадку… ти так змінилась. Була такою розбитою, замотньою, замкненою. Я думала, ти навіть з дому не будеш виходити. А тут у тебе зʼявляється такий чудовий чоловік, ще й твій начальник. Хіба ж не прекрасно?

— Так… годі про це говорити. Я втомилась.

Я покосилась на брата, чи він не чує цієї розмови, але Влад впершись головою до вікна дрімав. Я зробила те ж саме, але не спала, а дивилась за зміною картинки за вікном. Обережно торкнулась своїх губ. Цей поцілунок був такий… інакший. Наче в нього справді було вкладено почуття. Тільки ж це все дурнувата гра, в яку Маркіян занадто сильно поглибився. Мене насправді дивує, як він так легко може вдавати закоханість чи навіть щось більше. Невже він ніколи не кохав нікого так сильно, щоб не могти дивитись на інших. Віктора я кохала, справді… Це були дуже сильні почуття. І з такою ж силою вони розбились, коли я дізналась про ту зраду. Цікаво, якби не той лист і якби його коханка не прийшла тоді, чи кохала б я його досі? Чи було б моє життя таким самим, як зараз. Та думаю, мало що б змінилося. Бо його смерть знищила б мене так само, бо я дуже кохала Віктора. 
Наступного дня я вирішила скористатися вихідним та зустрітися з Ренатою, бо думаю, що їй варто знати про те, що далі відбувається. Це ж вона зрештою переконала мене, щоб я так «розважилась». Рената завжди була більш впевненою за мене. Частіше робила щось таке, на що мені б ніколи не вистачило сміливості. То ж я завжди дивувалась, чому ми й досі залишились найкращими подругами. Рената запросила мене до себе додому і я потрапила в королівство посуду.

— Ти вирішила замінити всі меблі на посуд? — я засміялась та спробувала обійти всі ці коробки.

— Це так виглядає? — Рената теж засміялась, — ми просто плануємо відкрити ще один магазин. Але мій чоловік не зміг коректо пояснити, що це все треба відвезти на склад. А ті курʼєри приїхали сюди під наш будинок. Діватися було вже нікуди. Та це таке, — вона відсунула одну з коробок та витерла руки до своїх штанів, — у тебе як справи?