9

— Які ще правила? — я заплющила очі та намагалась тримати себе в руках.

— А що це так шумить? — поцікавився Влад.

— Що… Ой… Бляха…— я кинулась до ванної, де вона вже набралась так, що от-от готова була вилитись за краї. Я різко закрутила кран та полегшено видихнула. Потім відкрила злив, щоб вся ця вода вийшла. Здається, розслабитись сьогодні не вийде.

Я повернулась назад, проте моя сімʼя вже сиділа у вітальні та почувала себе як вдома. Мене це трохи роздратувало, проте так поводитись я б дозволила лише Владу. 

— То ж, Вероніко, коли ми познайомимось з твоїм хлопцем? — знову спитала мама.

— Мамо, — я сказала надто різко і невдоволення зʼявилось на її обличчі, — у нас трохи…інші стосунки, ніж ти собі уявляєш. Ми не поспішаємо з весіллям. А ця обручка… ну це лише натяк на те, що у нас все серйозно. Можна й два роки бути нареченою, а весілля зробити набагато пізніше.

— Якась дурня, — мама вдарила себе по ногах, — для чого ж тоді морочити тобі голову? Він знає про те, що сталося з Віктором?

— Звісно ж знає, — я махнула рукою та сіла на дивані поруч з братом, — хіба таке приховаєш.

— Тому він має розуміти, що не може тебе ображати…

— Мамо, досить! — голосно сказав Влад, — чого ти пхаєш носа у її життя? Не хоче весілля, то й не треба. Наче на цьому зійшовся світ.

— Я вже і забула, який ти можеш бути грубий, — фиркнула вона. Тато весь цей час мовчав. Він завжди так робить, бо знає, що сперечатися з матірʼю нема сенсу. Мабуть вже просто звик до неї.

— Мені приємно, що ви зайшли до мене. Але варто було хоча б подзвонити. Я хотіла прийняти ванну, відпочити після роботи.

— Ну вибач, що у тебе ніколи нема часу на сімʼю, — мама підірвалась з місця та вирішила піти.

— Боже, — тато закотив очі, — діти, не звертайте на це уваги, — він поспішив за нею і ми з Владом залишились самі.

Я повільно опустила голову та вперлась в плече брата. Він постукав рукою по моїй голові. Він завжди так робив.

— Я така рада, що ти приїхав.

— Почуваю себе обманутим. Мама сказала, що треба познайомитись з твоїм наречеим. То ж я вирішив, що діло йде до весілля.

— Ні, — я різко підвелась та підійшла до вікна, — весілля буде…не скоро.

— Мені можна спитати чому?

— Як я вже казала…— я замовкла, бо просто не знала, що вигадати, — у нас складні відносини. Ну не те що погані, просто… Ця пропозиція була більше як жарт, я не хотіла зізнаватись в цьому мамі. Тому ні про яке весілля ми з моїм…хлопцем навіть не говорили.

— Ну… це все досить дивно.

— Та годі вже про мене, — я розвернулась з натягнутою посмішкою, — ти як? Як у тебе справи? Може твоє весілля відбудеться швидше?

— Не думаю, — Влад засміявся і відкинувся на спинку дивана, — щось мені не щастить у цьому. Була одна дівчина, але… Не склалося.

— Бо ти не захотів? — я хмикнула.

— Ну що я зроблю, що вони всі не підходять мені. Кожна чимось розчаровує. Може я забагато вимагаю? Не знаю.

— Ну для мене ти найкращий у світі брат. А який ти для інших я не знаю. Та думаю, що такий самий.

Влад посміхнувся, але в його очах я бачила сум. Можливо, я щось не те сказала. Чи він справді хоче знайти своє кохання, але не може. Не знаю. 
Мені вдалось вмовити його залишитися в мене наніч. Ми ще встигли сходити в магазин та купити снеки, щоб разом глянути якийсь фільм. Вранці я збиралась на роботу, але дорогою ще відвезла брата додому, то ж знову вийшло, що я запізнилась. Проте цього разу на мене вже ніхто не звертав уваги і я полегшено видихнула. І також була дуже щаслива, що ніде не було тієї противної Віки. Але й Маркіяна я теж не бачила. В певній годині він завжди надсилав мені деякі завдання, але сьогодні моя робоча пошта пустувала. Це видалось мені дивним. Від колег я чула, що начальник на роботі та в своєму кабінеті, бо бачили його вранці. У мене назбиралось вже декілька документів для його підпису, а також я хотіла поговорити з ним про своїх батьків та їхні вчорашні заявочки. То ж впевнено пішла в його кабінет і постукавши, відчинила двері.

— Якого…— вирвалось у мене, але я навіть не встигла договорити, бо обурення заполонило мене повністю.

— Ти що не зачинила двері!? — обурився чоловік.

— Не встигла, — пискнула Вікторія. Вона сиділа на колінах Маркіяна у одному бюстгальтері, а чоловік нахабно тримав руки на її стегнах. Коли я зайшла, вони цілувалися, проте думаю, це точно переросло би у щось більше.

— Вибачте, що завадила, — фиркнула я, зустрівшись з поглядом дівчини. Він був хитрий та задоволений.

— Ні-ні, Вероніко, — Маркіян швидко встав та почав поправляти свою сорочку, — заходь. А ти вже йди, Віко. 

Це трохи розізлило дівчину, але вона швидко підтягла шлейки своєї сукні, поправила волосся та практично вибігла з кабінету.

— Що це таке? — я спитала так, наче мені було до цього діло.

— Моя бухгалтерка. Та й твоя теж.

— Ти знаєш, про що я питаю.

— А що таке, Вероніко? Ти ревнуєш? — Маркіян задоволено посміхнувся та вигнув брову.

— Звісно, — я вирішила підіграти йому, — ночами не сплю та уявляю, що ось так само сиджу на тобі.

— О-о-о… мені таке подобається. Нарешті ти починаєш себе розкривати та перестаєш бути занудою.

— Годі, — я втулила йому документи просто в руки, — підпиши.

Маркіян взяв папери, наче я змушую робити його те, що страшенно не подобається. Та все ж він пройшов за свій стіл та почав підписувати.

— Ти якась надто знервована, — сказав начальник, не відриваючись від роботи.

— Мої батьки хочуть познайомитись з тобою, — я вирішила довго не тягнути.

— Тобто?

— Ну вони ж думають, що у мене має бути весілля. Тому хочуть знати, хто ж мій наречений.

Маркіян задумався. Я думала, що він зараз почне вичитувати мене, що не можу втримати ситуацію в своїх руках і що проблема розростається.

— А це…непогана ідея, — раптом відповів чоловік.

— Що!? — я обурилась.

— Так, — Маркіян підвівся з-за столу якийсь надто піднесений, — твої батьки — генії. Я познайомлюсь з ними, як справжній джентльмен. Потім ми зустрінемось нашими сімʼями та познайомимо батьків. Тоді мої мама з татом побачать, що все насправді та серйозно і зрозуміють, що я їм не брешу. А пізніше зробимо весілля…