5

Я лягла на ліжко, розкинувши руки та заплющила очі. Дістало. Ця вічна мамина гіперопіка. Хоче втручатись у все і бути нібито корисною. Влада теж дістала ця постійна надокучливість, тому він переїхав у інше місто. Як же мама довго не могла з цим змиритися. Вона завжди вважала, що ми повинні дослухатися до неї, що вона знає все краще. Як готувати, як прибирати, як жити. Тато часто захищав нас від цього, але частіше він піддавався їй так само, адже за стільки років звик, що все це марно і вона продовжуватиме стояти на своєму. Проте, тепер я теж подумую про те, щоб втекти звідси. Але нехай вся ця дурна історія закінчиться і я назбираю більше грошей. Може й навіть переїду в іншу країну. Але надалі мій план обдумувати не вийшло, бо в кімнату просто увірвалися. Здається, в цьому домі немає понять про особисті кордони. Я різко піднялася та побачила Маркіяна, що стояв та дивився на мене так, наче вперше бачив.

— Тебе стукати не вчили чи що!? — обурилась я.

— Ти в моєму домі, — байдуже сказав він, — та й давно пора б вставати з ліжка.

— Дуже любʼязно з твого боку, — я закотила очі, — як ти смієш вриватися до мене? Зараз я…взагалі в піжамі. А раптом я була б голою?

— І що? — Маркіян знизив одним плечем, — я мав би засоромлено відвести погляд та почервоніти? «О ні, голе жіноче тіло», — він вдавав переляк. — Думаєш я ніколи їх не бачив?

— Ця розмова заходить вже трохи не в те русло, — я перебила його, бо мені це насправді було неприємно. І була досить здивованою, що він так легко говорить на цю тему. Або він настільки вільний у своїй свідомості, або я настільки ж присоромлена щодо такого.

— Коротше, приведи себе в порядок. І підемо на сніданок. Батьки не люблять запізнень на сімейні трапези. А раз ти вже вчора показала себе з усіх найкращих сторін, то підтримуй цей образ і далі.

— Здається мені чомусь, що ти злишся, — я схрестила руки на грудях, — думав, що все буде інакше? Що тобі доведеться тягнути все на собі?

— Чесно, так. Тоді в барі ти здалась мені просто…ніякою. Боялась навіть просто поговорити зі мною. Тому я вже уявляв собі, що зустріч з батьками буде жахливо ніяковою. А шляху назад вже не було, бо час на пошуки нареченої закінчувався. І тут вчора ти видаєш… отаке. Що моя мати ледь за власну дочку тебе не прийняла.

— Мені приємно, що вдалось тебе розізлити, — я переможно схрестила руки на грудях, — щоб більше не робив поспішних висновків.

— Ти ж мабуть теж щось про мене подумала? — Маркіян підняв одну брову.

— Так…— я повільно підійшла до своїх речей, — але поки що це не змінилось. А зараз йди геть, я перевдягатимусь.

— Маєш дві хвилини, — буркнув чоловік та вийшов геть.

Я дивилась йому вслід і мені хотілося просто сміятися. Я змогла зіпсувати йому настрій, показати себе зовсім з іншого боку. Тепер хай не думає, що зі мною може бути так легко і просто. І я отримаю перевагу в цій ситуації. 
Одягати вчорашні речі було не дуже приємно, але ніхто не попереджав мене про те, що ми залишимось тут наніч. То ж як змогла, привела себе в порядок та вийшла з кімнати. В коридорі відразу на мене чекав Маркіян.

— Нарешті, — він різко схопив мене за руку та повів за собою.

— Боже, а це обовʼязково?

— Мабуть ти забула. Ми заручені. Палко закохані. Йти за ручку це найменше, що ми можемо робити. Давай, налаштовуй своє давно забуте кохання, бо інакше мої батьки все зрозуміють.

Я лиш закотила очі. Його долоня була величезною, проте холодною. Відчувалося, наче мене якийсь монстр тягне у своє лігво. Як можна вдавати кохання, коли між нами така величезна прірва. Я ж навіть практично нічого не знаю про нього. Будь-яке питання про те, що він любить, що робив в тому чи іншому випадку… Чи щось про його минуле. І я буду просто в ступорі. І можу все зруйнувати, чого б не дуже хотілося. А Маркіян, таке враження, що не сприймає мене як жінку. Ну тобто… Він так легко зайшов до моєї кімнати, без жодного сорому. Сказав, що йому було б байдуже, якби я була неодягненою. Або я взагалі неприваблюю його. Або може в ньому є маленька таємниця? 
Ми прийшли туди ж, де вчора була вечеря. Проте зараз на столі вже стояли тендітні порцелянові чашки та здається якийсь пиріг. Батьки Маркіяна лише сіли за стіл, отже ми не запізнилися. І я полегшено видихнула.

— Доброго ранку, — я привіталась першою.

— Привіт, Вероніко, — його матір була вже більш дружелюбною, ніж вчора. Невже їхня нічна «нарада» пройшла вдлало.

— Як спалося на новому місці? — спитав Олексій Валерійович.

— Добре. Проте було досить прохолодно.

— Це така особливість тієї кімнати, — трохи ніяково сказала Віра Дмитрівна, — і чорт, я не поклала туди у шафу теплих змінних речей. Тобі довелось спати у тій тоненькій піжамці…

— Не страшно, не хвилюйтесь, — я спробувала заспокоїти її, — кажуть, що спати в прохолодному приміщенні корисно для шкіри.

— Маркіяне, — жінка натягнула посмішку. Невже це знову продовжується? — Ти б повчився у своєї нареченої ввічливості. Бо ти деколи буваєш дуже грубим.

—Мамо! — він підірвався з місця, — може досить вже? Ти ніколи не втрачаєш нагоди, щоб вколоти мене. Осоромити перед людьми.

— Так це ж твоя наречена… Хіба вона не знає, який ти?

— Знаю, — обережно втрутилась я, — і це мене повністю влаштовує. Вибачте, якщо кажу щось, що вам не подобається. Але таким я й покохала вашого сина. Він був трохи наглим, різким, навіть огидним. Але це він. І коли я дізналась його більше, то зрозуміла, що саме це і робить його Маркіяном. Таким… чудовим.

— Ходімо, Верніко, — він знову взяв мене за руку, — бачу, ти сподобалась їм. Але мене вони як завжди вирішили пригнобити.

— Маркіяне, — досить суворо сказав його батько, але чоловік вже не слухав цього. А швидко просто тягнув мене до авто. Мені аж довелось виривати свою руку.

— Та заспокійся вже, — я розімнула пальці, — охолонь.

— Чого ти заступилась за мене? — якось занадто різко спитав Маркіян.

— Бо я знаю, що таке, коли мати втручається у твоє життя. Моя трохи інакша, але… Сенс залишається той самий. Це страшенно бісить.