Олігархопад.

Я вже збиралася непомітно зникнути, коли біля виходу мало не врізалася в того самого молодика.
— Обережніше.
— Перепрошую.
Він глянув на мене так, ніби намагався згадати, де мене бачив.
Ну от. Тільки цього мені не вистачало.
— Вибачте, не можу вас згадати. Ви знали мого брата?
Так, Віко, думай. Наче я все прорахувала, а такої простої, але зараз дуже необхідної речі, як легенда на випадок зіткнення з кимось із родичів, — ні.
І як на це відповісти?
— На жаль, не зовсім. Не встигла познайомитися.
Спробуємо сльозливу історію таємної закоханості.
— Ми навчалися в одному вищому навчальному закладі. Щоправда, я вступила, коли Олексій уже був в аспірантурі. Але я одразу в нього закохалася. Він справжній красень... Був, — додаю, зітхнувши.

— Дивно. Я ніколи не чув про вас.
— Ми не зустрічалися після університету.
— А ви були близькі?
От тепер я вже майже пошкодувала, що обрала саме романтичну версію.

  — Я кажу, не встигла, — ще один тяжкий подих.
— Він якось підміняв у нас викладача з теорії обчислень. Усі дівчата нашого потоку були в захваті, але він тримав дистанцію зі студентками. А я… — театральна пауза. — Я була надто сором'язлива. Тим паче бачила, як він відшивав перших красунь. Та й на першому курсі була захоплена навчанням. Тож мені залишалося лише таємно спостерігати за його життям. 

  Шмигаю носом. 
  - Коли я нарешті була готова познайомитися з ним не як колишня студентка з викладачем, він… одружився.
— І ось зараз, дізнавшись про трагедію, я просто не могла не попрощатися з ним. Не побачити його хоча б востаннє.
Видавлюю з себе сльозу.

  - А як вас звуть? 

  — Наталя, - ага, так я тобі й сказала своє справжнє ім'я. 

  Брехати, то вже ввд початку до кінця. 

  - Несміян. 

  - Дуже приємно, - привітно посміхаюсь. - дуже гарне ім'я, і незвичайне. 

  - Так. 

  - А ви дуже схожі на свого брата, я як побачила, одразу зрозуміла що ви родичі. 

  - Так, це всі помічають. 

  - А чому про вас нікому не відомо? Уся родина вашого брата як на долоні, а ви - у тіні. 

  - Просто я не публічна людина, - знизує плечіма. 

  - Так, дуже добре вас розумію. Мабуть мені вже час, я все ж таки не частина вашої родини, а тут зібралися лише найрідніші йому люди. 

   - Так, найрідніші, - каже з доволі дивною інтонацією хоча, здається, зрозуміло, кого він має на увазі. 

  - До побачення Несміяне, - іще чергова посмішка. 

  - До побачення, Наталю. 

  Що ж, здається дійсно треба вже йти. Те що треба було я побачила. Гачки закинула. 

  Безумовно, потрібний мені ефект по-собі залишила. 

  Приїхавши додому не встигла роздягтися, як зателефонував Стас. 

  - Вікторія Миколаївна, я тут проглянув деякі матеріали і знайшов дещо цікаве. 

  - І що ж такого цікавого про Мельничука ти міг знайти, чого не знаю я? 

  — Ну, тут не зовсім про нього, точніше зовсім не про нього, але мені здається що ці події пов'язані. 

  - Взагалі все заплутав про нього, не про нього. Кажи вже конкретно що нарив? 

  — Ви знали що в країні почався справжнісінький олігархопад? До речі в деяких випадках в прямому сенсі цього слова. 

  Так і застигла на одній нозі, із туфлею в руці. 

  Олігархо-що? 

 - Так, давай по - фактам. 

  - Добре, по - фактам, хай буде по - фактам. Тиждень тому у Дніпрі топ-менеджер одного з провідних банків вийшов у вікно власного офіса, розташованого на 11 поверсі, це я до речі про олігархопад.

 - Три дні тому в парку було знайдено померлим власника мережі готелів, до речі п'ятизіркових. Там ніч коштує стільки що, - зупиняється, підбираючи слова. - дорого, одним словом коштує. В нього ніхто окрім відомих людей не зупиняється. Не зупинявся. Обширний інфаркт, і це у 42 роки.

  - Ну з ким не буває, чому ти вирішив що ці випадки щось об'єднує? І чому я раніше про них не чула? 

  - І ось зараз, Мельничук. А те, що якщо їхні бізнеси незабаром опиняться у руках одних і тих самих осіб, можна вважати, що зрозуміло кому то було вигідно. А не чули, бо перший випадок кваліфікували як самогубство і швидко закрили, до того ж це не в нас сталося. Ну а на інфаркт, поліція навіть не виїжджала. Перехожі побачили чоловіка на лавочці, вирішили що людині погано, викликали швидку, а там думаю не треба пояснювати. 

  - Добре, дякую за інформацію, працюй далі. 

  Скидаю виклик, разом із туфлею. Дійсно є над чим подумати, якщо Стасік правий, все дійсно дуже цікаво.