Розділ 20.

Поцілунок триває довше, ніж можна сподіватися від чоловіка, який не кохає жінку.

«Перестань про це думати. Для нього це, скоріше за все, нічого не означає. Цілує тебе, потім іншу. Просто виконай свою роль, забери гроші і насолоджуйся життям».

Намагаюся переконати себе, що роблю все правильно. Натомість даю слово, що про авантюру ніхто не дізнається. Тим паче, Марина, яка дуже принципова у плані почуттів. Тільки їй, як і мені, не щастить з особистим життям.

Марк відсторонюється, після чого промовляє, оглядаючи з голови до ніг.

-  Мила, почнемо діяти на цих вихідних. Приведу тебе додому, батько влаштовує прийом, будуть гості. От і чудова нагода представити тебе іншим.

-  Але це вже післязавтра, - кажу, відчуваючи, як пробирає холод, - Марку я не  встигну підготуватися як слід. У мене немає…

Тільки зараз розумію, що не маю ні однієї пристойної сукні, яка б виглядала  дорого. Не кажучи про те, щоб мати у гардеробі вечірнє вбрання. Куди б я у ньому пішла? До кафе, що за рогом?

-  За це не хвилюйся, - говорить молодий чоловік, - все буде. Високу зачіску не роби, нехай волосся вільно струменіє, як вогняна лавина. Здається, батькові сподобалося твоє волосся, він щось там говорив про це, чи то мені почулося…

Хлопець замовкає, задумавшись, потім продовжує:

-  У будь-якому випадку, люба, будь готова на суботу, а я про все подбаю. Завтра на роботу можеш не йти, я скажу Роману, що ти у нього більше не працюєш.

-  Але хто прибере завтра у коридорах та сміття забере? - знову відчуваю себе розгубленою та відповідальною за  власні обов’язки.

-  Соне, ти забагато забиваєш голову всякими нісенітницями, - серйозно говорить хлопець, - може годі? Сказав же, що все візьму на себе.

-  Але…

-  Замовкни, - вже роздратоване каже чоловік, а я відчуваю, що готова вказати йому за двері.

-  Не закривай мені рота…

Замість відповіді, багатій дивиться на годинник, після чого говорить:

-  Мені час йти. У суботу, о шостій годині я особисто за тобою приїду. Маю цінувати ту, що допоможе розіграти необхідну виставу. І ще одне…

Марк дивиться проникливо, від чого дихання збивається.

-  Дякую тобі, Софіє. Ціную, що погодилася.

Усміхаюся, відчуваючи, що приємно почути такі слова від мажора, який весь час тримався зухвало.

Може я неправа і  заслуговує того, щоб йому допомогти? І я тоді дійсно зроблю добру справу.

Марк прощається та йде, залишаючи мене розгубленою. Як тільки двері за його величною постаттю зачиняється, відчуваю себе геть не у своїй тарілці.

-  Вітаю, Соняшнику, ти перевершила сама себе. Як можна погодитися на подібне?

Намагаюся себе переконати, що все зробила правильно. Я ж не змушувала чоловіка йти на такий крок. Скоріше, то він мене змусив…

-  Але ж ти погодилася брати у нього гроші, - нагадую собі і від цього стає зовсім ніяково.

Ще не пізно відмовитися? Але чи вистачить на це сумління? Наздогнати харизматичного багатія і сказати, що передумала?

Ні… я не здатна на подібне.

Марк справляє різні враження. Здається, що нестерпний, зухвалий і самовпевнений. Але вже в іншу мить виглядає настільки милим та чарівним, що ти готова на все піти заради нього.

«У цьому і проблема. Ти вже погодилася зробити те, чого робити не хочеш».

Вкотре виникає питання: звідки цей мільярдер взявся на мою голову? Чому це сталося зі мною? Невже не міг пригорнути тоді до себе іншу дівчину? Треба ж було мені попастися…

Кидаю погляд на телефон і наважуюся набрати Марину. Вона розумниця і точно порадить як бути далі.

Хоча, звісно, не планую розповідати про ту авантюру в яку влипла.

Збираюся повідати, що зустріла коханого, але не впевнена, що маю з ним зустрічатися…

«Все-таки, я вплуталася в історію, від якої варто триматися подалі. Але ні… повабилася на багатія, який бачить у мені тільки можливість налагодити власні справи».

Марина довго не приймала виклик, я почала вже думати, що занадто зайнята. Проте подруга, все ж таки, відповіла.

-  Привіт, Соняшнику, - бадьоро каже дівчина і я відчуваю, що вона вже оговталася від попереднього невдалого побачення.

Марина, як і я, прагне бачити у житті позитив.

-  Маринко, вітаю, - відповідаю, намагаючись також говорити привітно, - хотіла поради спитати.

-  Кажи, - відказує співрозмовниця.  

-  У мене, здається, хлопець з’явився, - промовляю, не знаючи, як краще почати.

На тому кінці виникає тиша, потім приятелька просто вибухає радістю.

-  Невже? Соне, як же рада за тебе! Життя налагоджується.  Спочатку знайшла роботу, а тепер особисте життя влаштувала. Це чудово.

-  Не те щоб, влаштувала, - зніяковілим голосом кажу, - ми ще не впевнені, як далеко все зайде…