Розділ 19.

Софія.

Я впевнена, що Марк мене не переконає. Чому я маю прикидатися коли це він придумав авантюру з нареченою, весіллям та іншим?

Не уявляю, як буду дивитися у вічі його рідні, розповідаючи, що у нас з Марком кохання на все життя. Кохання між нами, якраз немає.

Точніше, з його боку, цього почуття немає, а я…

Невже встигла так швидко закохатися у самовдоволеного ловеласа? Це ж маячня, такого не мало б статися. І якщо почнемо проводити час разом, навряд чи кохання пройде.

То ж я вирішила ще раз відмовити, хоча виникала спокуса погодитися. Про такого, як Марк, можна тільки мріяти.

Що і я буду робити, не перетворюючи мрію на життя.

Проте, коли хлопець сказав, що його можуть позбавити спадку, щось всередині смикнулося. Марк заявив, що це може статися через мене…

Тому коли чоловік поцілував мене, я вже вагалася. Від поцілунку реальність пішла шкереберть, перекидаючи всі мої принципи.

Марк відсторонюється і усміхається так самовдоволено, що хочеться знову увімкнути функцію «відмовити».

Та його сірі очі блищать надією, яку не вистачає сміливості зруйнувати.

-  Ну то як, Соне? - запитує хлопець, - зроби мені послугу. Що тобі варто? Якщо так важливо, що йдемо на обман, то я готовий взяти відповідальність на  себе.

Не відповідаю, не знаючи, що сказати, а чоловік продовжує:

-  Крім того, я заплачу дуже добре. Ти можеш назвати свою ціну за те, що підеш на угоду із сумлінням.

Подумки переймаюся за інше, за мої почуття, що так недоречно виникнули до людини, яка їх не потребує.

-  Марку, - запитую, - це дійсно правда, що тебе можуть позбавити спадку, якщо я не погоджуся?

-  Так, - одразу відказує молодий чоловік, - знаю, що сам придумав всю історію і тебе втягнув. Але коли вже так сталося, мені потрібна саме твоя допомога.

Зітхаю, відчуваючи, що готова здатися. Допомогти Маркові та й собі одночасно. Що поганого у тому, що молодий мажор мені заплатить?

-  Добре, - відказую, хоча голос здається, ніби не своїм, - але Марку, якщо нас викриють, я тебе не покриватиму, зрозумів?

-  Домовилися, - підморгує юнак, - Софіє, ні про що не турбуйся, просто роби, як казатиму. І все буде добре. За цей час придумаємо, як скасувати весілля. Головне, так це те, що батьки і дід побачать: я дійсно був налаштований серйозно.

-  Як скажеш, - промовляю, - тоді, певне, почнемо…

-  Почнемо, з того, що ти звільнишся з роботи, - каже Марк.

Завмираю, не очікуючи такого.

Звільнитися з роботи? Про це мова не йшла. Чому я маю відмовлятися від можливості мати хоча б якісь гроші?

Наче прочитавши думки на моєму обличчі, чоловік говорить:

-  За гроші не хвилюйся. Я виділю тобі стільки, що вистачить жити без турбот. Поки залишайся у цій квартирі, а потім щось придумаємо, може переїдеш.

Пан Вишневський вже починає діловито розпоряджатися моїм життям. Хочеться сказати, щоб не робив цього, але вже погодилася грати за його правилами.

-  Мені б не хотілося звільнятися, - тільки і кажу, але Марк перебиває.

- Ти що, здуріла? Щоб наречена мільярдера Вишневського працювала прибиральницею. Мене ж засміють.

-  Але ж чомусь ти вибрав саме таку, - не стримавшись, парую, - думаєш, про це не дізнаються?

-  Коли дізнаються, то захоплюватимуться моїм благородством, - каже хлопець, - мовляв, підібрав бідну дівчинку. Але якщо дозволю залишитися на цій роботі, тоді це зашкодить моїй репутації.

Від почутого відчуваю роздратування. Отже, він мене підібрав? Здається саме Марк прохав підіграти, а не навпаки. Несподівано розумію одну річ і спалахує справжнє здивування.

-  Ти мільярдер? Я, звісно, розумію, що ти забезпечений парубок, але щоб настільки.

Той якось недбало дивиться на мене:

-  Так і є. Ми з моїм татом маємо мережу аптек не тільки у столиці. Як бачиш, красуне, ти отримала щасливий квиток у майбутнє.

-  Ти не казав, що мільярдер… - розгублено промовляю я.

-  Розумію, думаєш, що я – дивовижний сон, що стався у реальності. Але повір, таке можливе. Хоча, не приховаю, що тобі пощастило, мила.

Відчуваю себе настільки розгубленою, що навіть не звертаю уваги на зухвалі слова мажора.

Я не хочу мати ніяких справ з мільярдером. Завжди з пересторогою ставилася до дуже багатих людей. Відчуваю, що вони завжди беруть за все плату, навіть якщо не грошима.

Це люди з іншого світу, до якого таким як я, дорога закрита. Що я там забула і як бути тепер?

-  Поняття не маю, як поводити себе у колі таких  як ви, - трохи різко відказую, починаючи злитися на Марка.

Чому одразу не сказав, що він не просто багатій, а той, хто узагалі грошам рахунку не знає? Я навіть фільми про таких героїв дивитися не полюбляю, а тут доведеться самій грати головну роль.