Розділ 17.

Софія.

Дочекавшись вихідного дня, думаю чим зайнятися. Спочатку збираюся пошукати підробітки, потім вирішую взятися за прибирання.

Але, врешті решт, насмілююся побайдикувати. Працюю тільки половину дня, але це не завадило мені втомитися. Все ж таки, бігати з шваброю та протирати підвіконня не так просто, як може здатися.

«Зате, це безкоштовний фітнес, - думаю намагаючись шукати позитив, - інші гроші платять за те, щоб позайматися фізичними вправами, а ти це робиш безкоштовно. І навіть платять тобі».

Зварила собі кави і знайшла у телефоні цікаві новини. Марина працює, то ж з подругою не вийде зустрітися, хоча і хотілося б.

Як там у подруги справи з пошуком кохання? Інколи дивуюся її енергії у цьому плані, я от ніколи не займалася подібним.

Може тому досі сама, а не тільки через постійну нестачу коштів та часу.

Якраз знайшла відео з милими котиками і налагодилася насолоджуватися кавою, як у двері подзвонили.

Підскочила на дивані, розхлюпавши каву на футболку.

-  Та щоб тебе! - вигукнула я, - кого там принесло?

Марина не могла приїхати, у неї багато роботи сьогодні. Та й не стала б вона це робити без попередження, занадто відповідальна.

Може хтось із сусідів? Щось там позичити чи що?

Встаю з дивану, відставивши чашку з наполовину пролитою кавою. Відчуваю, як солодкий напій проникає під одяг…

Це вже якесь неподобство.

Підходжу до дверей і відкриваю, навіть не поглянувши у вічко. Переконана, що то дійсно хтось із сусідів.

На порозі стоїть Марк, тримаючи у руках букет білих троянд.

Хлопець такий прекрасний у джинсах та тонкому светрі, із злегка скуйовдженим волоссям, що завмираю від захвату.

Букет квітів… невже мені?

«Він помилився адресою чи що?», - думаю придивляючись.

Може зір  підводить і це насправді не той, з ким не пройшло ще ні однієї вдалої зустрічі?

Не хочу зізнаватися, але думала про нього увесь цей час. Постійно наказувала собі проганяти думки про світського ловеласа, але нічого не виходило.

-  Привіт, Соне, - говорить чоловік, чарівно усміхаючись, - як ся маєш?

-  Все добре, - коротко відказую, - Марку, щось сталося? Навіщо ти приїхав?

Пригадавши нашу останню розмову, мимохіть напружуюся. Що як, приїхав наполягати? Це не має сенсу, тому що рішення своє не зміню. Не стану обманювати його рідних.

-  Приїхав побачитися з тобою, - продовжує хлопець, - Роман сказав, що вихідна сьогодні і підказав де тебе знайти. Тому я і вирішив не зволікати більше. Знаєш, лицар завжди знайде шлях до своєї принцеси.

Останнє змушує засумніватися, що хлопець, кхм… тверезий. Може дійсно розважався десь, хильнув зайвого і приїхав до мене, бажаючи продовжити розвагу.

-  Марку, кажи по суті, - кажу, намагаючись триматися холодно, хоча не виходить, - у мене ще є справи…

«Обманювати недобре. В тебе тільки і справ сьогодні, що валятися на дивані і гратися з телефоном».

-  Може спочатку дозволиш увійти? - запитує молодий мажор.

Я вагаюся. З одного боку, не ввічливо тримати такого ефектного юнака на порозі. Як привітна хазяйка маю запросити додому та пригостити чаєм.

Але з іншого… не хочеться, щоб багатий молодик побачив як я живу. Як живуть звичайні люди, він, певне, не уявляє.

Якраз відчиняються двері сусідньої квартири і виходить моя сусідка. Розлучена жінка років сорока п’яти. Не без цікавості зиркає на хлопця і я підозрюю що завтра все парадне знатиме, що до мене приходив красивий  прихильник.

-  Заходь, - кажу швидше ніж хотілося, - якщо є справа, тоді вислухаю.

-  Ще й яка, - підморгує хлопець, - справа на мільйон.

Мені ці слова не подобаються. Пригадується, як пропонував заплатити за те, щоб зіграла роль нареченої перед рідними Марка. Я відмовила, і, якщо потрібно зроблю це знову.

Потай сподіваюся, що багатій приїхав з іншого приводу. Дозволяю собі навіть замріятися, що дійсно сподобалася хлопцю і він запропонує дізнатися більше одне про одного.

І може тоді, через деякий  час розпочнемо романтичні стосунки.

«Щось підказує, дорогенька, що тут нічого такого не світить. Сучасні хлопці не чекають довго, їм потрібно все і одразу. Особливо, таким як Марк – багатим та самовпевненим».

Не кваплюся з висновками, ставлю троянди у вазу з прохолодною водою. Квіти неймовірні і я на мить закриваю очі, щоб вдихнути ті пахощі, що вони розповсюджують кімнатою.

-  Будеш чай? - запитую, повернувшись до Марка, - ще є печиво.

-  Не відмовлюся, - відказує хлопець.

Йдемо на кухню, а мені трошки ніяково. Ніколи не думала, що у моїй звичайній квартирі і в такому ж звичайному житті з’явиться такий хлопець.

Мимохіть думаю про те, що у Марка, скоріше за все, було стільки дівчат, що складно уявити. І більшість з них красивіші за мене, більш впевнені та успішні.