Розділ 16.

Мовчання триває кілька хвилин. Вже здається, що тато скинув виклик, а я продовжую чекати невідомо чого.

Очікую, що старший чоловік передумає і скаже, що то все дурнувате випробування. І що син його пройшов.

Але батько мовчить, вперто і терпляче, тому я перший порушую тишу:

-  Тату, ти ж несерйозно. Невже я не можу передумати одружуватися?

Чую, як зітхає, а потім починає говорити. Тепер голос звучить рівно і так, що можна зрозуміти: той  кому він належить, повністю певен у тому, що каже.

-  Марку, коли ти минулого року розбив зовсім нову машину, я змовчав. Потім ти протринькав тридцять тисяч доларів у нічному клубі, замовивши всіх дівчат для приватного танцю. Я тоді обурився, але голосу не підвищив. Два місяці тому через тебе, зірвався мільйонний контракт, проте це неважливо, тому що інтереси сина, для мене, важливіші, ніж гроші. Проте зараз…

Голос батько ледве не зривається, а я почуваюся винним. Так, я дійсно здатен приносити проблеми, але ж на це є причини…

-  Тепер ти дав всім нам надію, що вже скоро побачимо поруч із тобою гідну дівчину, яка стане нам невісткою. З якою подаруєш нам онуків. Дізнавшись про це, твої рідні люди відчули щастя. Яке ти зараз хочеш забрати, просто  сказавши, що передумав одружуватися, тому що посварився з коханою.

Продовжую мовчати, відчуваючи: тато десь правий. Дідусь та мама будуть на його боці.

Я залишуся у меншості, не маючи права розраховувати на будь чию допомогу. Навіть на допомогу Софії, яка виявилася втягнутою у все це проти волі.

-  Що буде, якщо помирюся з Софією? - запитую, щоб не мовчати.

-  Тоді це буде гідний вчинок, - каже тато, - ми з твоєю мамою все життя разом. І ми також сварилися. Але це не привід розлучатися, особливо, коли у вас справжні почуття.

«Немає ніяких почутті, у тому і проблема», - з досадою думаю я.

-  Синку, зустрінься з тією, кого кохаєш і скажи, що був неправий, - наполягає батько, - ти – чоловік, тому маєш робити перший крок. Жінки – крихкі створіння, ранимі і тендітні. Важливо, щоб сильні світу цього проявляли турботу про них. Покажи цій дівчині, наскільки ти її любиш і готовий боротися за почуття.

На всі ці красиві слова хочеться вибухнути. Послати все на світі якомога далі, може хоча б тоді, мене залишать у спокої…

Навіть виникає бажання, сказати, що згоден відмовитися від спадку, що все придумав  про нас з тією рудою бестією.

Але… перед очима виникає дідусь. Старенький, з добрими очима, сповненими надії на те, що встигне при житті побачити весілля онука. І хто знає… може навіть погойдати правнуків.

Я не здатен вкінець його розчарувати…

Та й чого приховувати, законні гроші також не прагну втрачати. Кому все це має дістатися, як не мені? Саме я прямий спадкоємець і несправедливо відмовлятися від того, що твоє за законом. І все це через те, що так вирішив батько.

-  Добре, тату. Ти маєш рацію, - кажу, намагаючись повернути голосу рівновагу.

Несподівано розумію, що голова перестала боліти. Як тільки виникли нові, серйозніші проблеми, про похмілля вдалося забути.

-  Я помирюся з Софією. Зроблю все можливе для цього. Але вона вперта, може відмовити. Не все залежить від мене.

-  Я бачив, сину, як руда красуня дивилася на тебе, - говорить тато.

«Угу. Певно так, ніби хоче з’їсти, - похмуро думаю я, - після того, як пошматує у дрібне клоччя».

-  Неможливо так дивитися на людину, яка тобі байдужа, - веде далі співрозмовник, - вона кохає тебе, тому доведи, що її почуття не даремні.

Зітхаю, сподіваючись, що батько того не почув. Потім кажу, змусивши говорити майже безтурботно:

-  Я помирюся з нею і ми знову будемо разом.

-  Оце вже мій син, - бадьоро відказує тато, - молодець. Так тримати. Як тільки зробиш, повідом мені, а я нічого не говоритиму рідним про цю розмову.

Прощаємося з татом, я відчуваю полегшення і наявність нового тягаря одночасно. Ніколи не думав, що я, дорослий хлопець, здатен вплутатися у щось подібне.

Найгіршим виявилося те, що звинувачувати немає кого, тільки себе. От реально… чому вирішив тоді розіграти той недолугий спектакль і чому під руку підвернулася саме вона? Дівчина, з якою неможливо домовитися з першого разу. І що тепер робити?

-  Годі роздумувати, - наказую собі, - потрібно знайти Софію та вмовити її стати моєю нареченою. Можливо, навіть вийти заміж, якщо знадобиться. А що…

На мить розумію, що ідея не така погана. Одружившись з Сонею, матиму надійне прикриття. Моє життя не зміниться. Таємно продовжуватиму гуляти у нічних клубах, тринькати гроші та розважатися різними способами.

Якщо колись зустріну щире кохання, то для цього є розлучення. Діти, розподіл майна… то все не проблема, якщо маєш гроші і гарних адвокатів.

Подумавши так, розумію, що настрій стає кращим. Чого я, справді, занепав духом, наче сталося  недобре, а мені доведеться робити щось нереальне.

Подумаєш, вмовити якусь прибиральницю мені підіграти? Не вийшло з першого разу, нехай. Спробую вдруге.