1. Все скінчено?

— Лоро, почекай, не роби дурниць! Куди ти? Я зараз все поясню! Лоро!

Його голос гучно  відлунював за моєю спиною. Але мені було плювати на всі пояснення. Я знала, що Влад — майстер наводити логічні аргументи і виправдовувати себе. Однак мені вже було все одно. 

Я гримнула дверима кав’ярні. Розлякала горобців, що кублилися в калюжах, котрими був укритий асфальт після нічної зливи. Помітила краєм ока, яке бездонно блакитне сьогодні небо, і які красиві на його фоні барви осіннього листя. 

Я швидко пішла до пішохідного переходу. В серці кипіла лють, кулаки стискалися від гніву, в голові пульсувала одна думка: “Як він міг? Ну як він міг?”

Сльози застилали мені очі, і я не бачила нічого перед собою. Здається, десь там, попереду світлофор спалахнув червоним, а потім майже одночасно я почула голосне вищання гальм і щось сильно вдарило мене в бік та збило з ніг. Мені здалося, що це падіння тривало безкінечно довго. А потім навколо запанувала тиша і темрява….

*** 

Цей день обіцяв бути чудовим, але однієї миті став жахливим. Я поверталася з салону краси, адже сьогодні, у мій день народження, на мене чекав романтичний вечір. Ми з Владом запланували кіносеанс на двох, він знайшов такий ресторан, де можна було замовити маленький зал для перегляду романтичного фільму тет-а-тет. Це була його ідея, і я на дев’яносто дев’ять відсотків була впевнена, що сьогодні він мені освідчиться. Тому й підготувалася дуже ретельно: найкраща сукня, макіяж, зачіска… 

Залишалося тільки дочекатися того моменту, коли я почую заповітні слова. 

Але до призначеного побачення залишалося ще дві години, і я вирішила забігти в першу-ліпшу кав’ярню, випити чашку чаю і написати щось у свій блог. Відчиняючи двері, якраз обдумувала, який заголовок зробити для цієї публікації. “Це найщасливіший день у моєму житті”, — одразу спало на думку, і я подумала, що не піде, бо надто банально. А потім я підняла очі і побачила за дальнім столиком біля вікна Влада, який цілувався з якоюсь  фігуристою білявкою. 

Стояла і витріщалася на них, ніби сподівалася, що це якась зорова галюцинація, або ж  за столиком сидів не Влад, а його двійник. Кажуть, у кожної людини існує двійник, схожий на неї як дві краплі води. А потім я почула його голос, ті слова про пояснення…

Втім, пояснень я вже не потребувала. Все було скінчено в прямому значенні цього слова…

***

Він підійшов і простягнув мені руку: 

— Вставай, досить відпочивати! 

Я обережно сіла на асфальті, дивуючись, що в мене нічого не болить. Адже удар був дуже сильний, он аж в очах потемніло… Певно, мій янгол-охоронець виявився на висоті…

 — На жаль, це далеко не так, — він дивився на мене згори вниз і приязно усміхався. Потім, не дочекавшись, щоб я встала на ноги, досить безцеремонно смикнув мене за руку, і от ми опинились лицем до лиця.

 — Дякую за допомогу, — пробурмотіла я і озирнулася назад. Побачила натовп людей, автівку, що зупинилася поперек дороги, біля неї двоє поліцейських про щось розмовляли з блідим, як полотно, чоловіком з тремтячими руками. 

 —  Я не винен, вона несподівано вискочила на червоний… — белькотів він. 

Трохи далі прямо на дорозі лежало щось, накрите чорним брезентом. Я раптом зрозуміла, що то загибла людина. 

 — Він ще когось збив, той мужик, крім мене? — запитала я в чоловіка, котрий допоміг мені піднятися і досі стовбичив поряд, застромивши руки в кишені стильного чорного пальта. 

 — Ні, тільки тебе, — він знизав плечима. 

 — А що то…? — я вказала пальцем на згорток на асфальті, з-під якого струменіла тоненька цівка крові.

 — Ну, певно, то ти, — він усміхнувся, показавши білосніжні, як у рекламі “Колгейту”, зуби.

 — Дуже смішно, — я похитала головою, і вже збиралася відійти подалі, як мою увагу привернули двоє на протилежному боці вулиці. То був Влад зі своєю подружкою. Я зробила крок до них. Зараз скажу йому все, що про нього думаю! Дівчина плакала, а Влад заспокоював її:

 — Ну, сонечко, припини. Їй уже не допоможеш, то був нещасний випадок… — його голос звучав невпевнено. 

 — Совість у тебе є? — сказала я, зупинившись прямо перед ним. Але він продовжував гладити по білявих кучериках своє “сонечко”. Він дуже майстерно прикидався, що не бачить мене. Я спересердя штурхнула його в плече, та Влад навіть не глянув на мене. Його очі були прикуті до тіла на дорозі. 

 — Що в біса тут діється? — пробурмотіла я, але тут почула голос за своїм лівим плечем:

 — Все, новопреставлена, нам пора. Ти у мене не одна така, запарюся ще до кінця зміни…

 — Що? — я озирнулася і тільки хотіла сказати, щоб він відчепився від мене, бо я зараз покличу поліцейського, як чоловік у чорному пальті поклав мені на плече руку. Мені здалося, що ця рука була дуже важкою, і від неї всім тілом ніби пройшли дивні хвилі. А потім у мене в очах знову потемніло…

Друзі, вітаю на сторінках моєї нової історії! В мене є традиція напередодні свого дня народження дарувати читачам безкоштовну книгу, тож і цього року не відступаю від неї. Сподіваюся, вам буде цікаво) 

Гортайте далі - там продовження!