24

Минув уже цілий місяць від тієї кривавої ночі в лікарні. Олег сидів у сирій, холодній камері слідчого ізолятора, чекаючи на остаточний вирок суду за вбивство мільйонера Михайла. Його руки були заплямовані кров'ю, але він ні краплі не сожалів про скоєне — у своїй хворій голові він вважав, що покарав ворога. Проте його власне життя рухнуло в той самий момент, коли Олександра перед своїм пораненням кинула йому в обличчя страшні слова: «Белла — не твоя дочка!». Цей вопрпос не давав йому покою ні на секунду. Він катував себе думками, збожеволівши від невідомості, адже так і не успіла з'ясуватися правда, чи є хоч одна з дівчаток його рідною кров'ю.

Раптом важкі залізні двері в коридорі відвідувань заскрипіли. До кімнати побачень впевненою, хижою ходою зайшла сама Олександра. Вона виписалася з лікарні набагато раніше, ніж очікували лікарі — жага помсти та контролю зцілила її після важкого поранення. Неся свою дорогу норкову шубу в руках, наче трофей, вона підійшла до залізних ґрат. Її обличчя палало від гніву.

— Подонок! Ти за все відповіш! — закричала вона прямо йому в обличчя через решітку. — Ти гнитимеш у цій тюрмі до кінця своїх днів!

Олег повільно підвівся з нарів. Він дивився в її очі, і цей погляд був наповнений одним суцільним, глибоким разочаруванням у жінці, яку він колись боготворив.

— Скажи мені тільки одне... — хрипко, з надривом промовив він, підходячи впритул до металу. — Скажи правду... Белла і Еліна... вони мої дочки чи ні?

Олександра, кривя обличчя в презирливій, огидній гримасі, аж завищала від люті:

— Ні! У тебе немає дєтєй, ти мене поняв?! Ти повний нуль! Ніякої рідної крові в цьому світі у тебе немає!

Олег наче збожеволів. Від дикої, тваринної злості він наче скажений начав трести залізну решітку так, що вона загриміла на весь ізолятор:

— Ні! Цього не може бути! Ти брешеш! Ти брехала мене стільки років! Ми стільки років прожили разом!

Олександра навіть не глянула в його змучене обличчя. Вона відвернулася до стіни і холодно, з розстановкою кинула:

— Я тебе змінила з хлопцем, якого безумно, до нестями любила в юності. Змінила ще тоді, на самому початку.

Олег задихнувся від душевного болю. Ноги підкосилися, і він начав повільно падати прямо на брудну підлогу камери. Притискаючи руки до грудей, він буквально кричав від розпачу:

— Ні-і-і! Чому?! Чому ти так зі мною?! За що?! Я ж віддав тобі всього себе!

Олександра повернула голову, байдуже і цинічно глядя на його отчаянное повєдєніє на підлозі, й монотонно заговорила:

— Я не могла тебе кинути тоді, Олегу. Бо у нього на той момент не було абсолютно нічого — ні копійки за душею. А у тебе був свій дім, були якісь гроші, робота... Ти зміг приютити мене з дитиною в животі, забезпечити мені комфорт. Ти був просто зручним інструментом.

Олег підвівся з підлоги, дивлячись на неї з повним непонаінієм та жахом:

— Тому... тому ти ще й другу дівчинку від нього родила, будучи в шлюбі зі мною?!

Олександра, швидко уходячи від цього болючого вопрпоса, різко відрізала:

— Так! Я ужасный людина, я це знаю! Тепер ти доволен?!

— Я тебе ненавиджу... ти підла, мерзенна тварюка! — кричав Олег, знову трясучи решітку.

Олександра дивилася на його жалку фізіономію і раптом промовила з якоюсь дивною, холодною жалістю:

— Так... Ти маєш на це повне право. Ти тут сидиш із моєї вини, я це визнаю.

— Ти! — Олег тикав у неї брудним пальцем через ґрати. — Ти зіпсувала мені життя! І цьому мільйонеру Міші ти теж зіпсувала життя, привівши його до могили!

— О, не тільки йому, — уїдливо посміхнулася Олександра, ходячи туди-сюди вздовж коридору. — Я ще й зіпсувала життя його дочерям, Еліні та Беллі.

Олег від несподіваності буквально витріщив глаза, хапаючи ротом повітря:

— Що?! Що ти верзеш?!

Саша зупинилася, поправляючи шубу на руці:

— Цей хлопець із моєї юності... Михайло і є той самий мільйонер. Коли він розбагатів, я випадково дізналася про це. Я все це спланувала із самого початку: кинула весілля з тобою, підлаштувала нашу «випадкову» зустріч біля ресторану... Я хотіла бути з ним і отримати його статки.

— То чому... чому не можна було просто признатися йому, що це ти — та сама дівчина з його минулого?! Навіщо було грати в ці хованки?! — вигукнув Олег.

Олександра швидким темпом, ховаючи в очах раптову грусть, відповіла:

— Тому що я не могла сказати йому правду! Не могла визнати, що колись не прийняла його бідним, без грошей, і проміняла на твій дім! 

Олег лише приречено махав головою, дивлячись на неї як на диявола в жіночому подобі:

— Яка ж ти жорстока... Яке ти чудовисько... Навіть твоя сестра Яся ніколи б так не поступила. Ви зовсім різні! Вона — людина, а ти — монстр!

Олександра різко обернулася до нього, і в її погляді спалахнув небезпечний вогонь:

— І про це теж Міша не повинен був дізнатися! Він не мав знати мене через сестру... Яся б усе розсказала, вона б відкрила йому очі!

— Ти все одно втратиш усе! Ти програєш, Сашо! — зловісно пророкував Олег. — Як би мені твоя сестра не набридала своєю правильністю... вона хоча б щиро турбувалась про твоїх дочерей, поки ти бігала за баблом! Вона їм як мати!

— Не смій говорити про неї! — закричала Олександра, втрачаючи самовладання. — Вона занадто хороша, я знаю! Вона завжди була ідеальною, правильною святошею! Тому Міша ні за що не повинен був згадати, хто вона така для нього! Він повинен був бути тільки зі мною! Тільки моїм!

— Ти просто чортова відьма... — прошепотів Олег.

— Я знаю... — раптом тихо, зів'ялим голосом відповіла Олександра, опускаючи плечі. — Я знаю, хто я... І прости мене, Олегу. Пожалуйста, прости, якщо зможеш.

Олег вибухнув несамовитим, божевільним криком, дико б'ючи кулаками по залізу:

— Іди геть! Уходи звідси! Бачити тебе більше не хочу, стерво! Ненавиджу тебе! Ненавиджу!