22

Нічна траса була практично порожньою, і лише старе авто Олега на шаленій швидкості розсікало густу темряву. За кермом сидів злий, засліплений власною правотою чоловік, чиї пальці мертвою хваткою вчепилися в рульове колесо. А поруч, на пасажирському сидінні, стиснувшись у маленький клубок, сиділа його перелякана донька Еліна. Дівчина, яка ще кілька хвилин тому була свідком кривавої розправи, перебувала в такому дикому шоці, що була готова буквально упісятися від нелюдського страху. Кожен м'яз її тіла судорожно тремтів, а зуби цокотіли пронизливим дробом.

— Тату... — благаючим, тремтячим голосом, крізь рясні сльози промовила Еліна, дивлячись на закривавлені манжети батька. — Будь ласка... Треба було хоча б викликати швидку для мами... Вона ж помре там, на підлозі... Повернімося, я благаю тебе!

Олег, впевнено керуючи кермом і навіть не зменшуючи швидкості, коротко кинув, не повертаючи голови:

— Заспокойся, Еліно. Твоя мама буде жива. Вона живуча, як кішка. Куля пройшла навиліт. З нею все буде гаразд, не скигли.

Еліна продовжувала сидіти поруч із ним, відчуваючи, як кожна секунда в цій машині перетворюється на катування. Вона повернула голову і з жахом почала вдивлятися в його злі, безумні глаза, в яких не було ні краплі жалю чи каяття. Тільки холодний, розрахунковий блиск шизофренічного тріумфу.

— Батьку... як ти можеш так холодно, так байдуже про це говорити?! — вигукнула дівчина, закриваючи обличчя руками. — Ти ж щойно вистрілив у жінку, з якою прожив стільки років!

Олег важко зітхнув, і його голос раптово змінився з розлюченого на спокійний, майже повчальний. Він відповів так, ніби пояснював дитині просте правило:

— Донька, твоя мати — звичайна стерва... Ти ще занадто молода й не розумієш, як підло вона іспаскудила все моє життя. Вона зруйнувала мене як чоловіка, як особистість. Вона навіть втекла зі власного весілля, кинувши мене перед усіма гостями! Ти ж сама це бачила, дочко. Ти знаєш, яка вона егоїстка.

— Але це не привід був у неї стріляти! — закричала Еліна, зриваючись на істерику. — Навіть якщо вона стерва, ти не мав права піднімати зброю!

У салоні автомобіля повисла важка пауза, після якої Олег почав меланхолійно, з глибокою образою розказувати історію своїх страждань. Його голос звучав тихо, монотонно, наче він читав лекцію про несправедливість долі:

— Вона сама, своїми ж руками іспаскудила моє життя... Вона спаскудила мою честь, мою гідність. Коли ми одружилися, це було лише тому, що вона сама так захотіла, бо їй було зручно сховатися за моєю спиною. Потім вона вирішила розвестися, просто тому, що, бачите, вона сама так захотіла, знайшовши собі багатшого принца! А я? Я робив усе, абсолютно все, що вона хотіла, терпів її капризи, її зради... Знаєш, чому? Тому що я палко кохав її. Я обожнював її! А вона... вона недостойна навіть бути матір'ю і дружиною. Вона брудна, меркантильна тварюка. Навіть твоя тітка Яся, і то так ніколи не вчинала би. Яся чесна, вона вміє берегти вірність, а Саша — ні.

Еліна раптом замовкла. Вона сиділа, втиснувшись у крісло, і в її голові почали роїтися дикі, суперечливі думки. Десь глибоко в душі вона розуміла, що батько в чомусь правий: Олександра дійсно була жорстокою, холодною егоїсткою, яка все життя витирала об них ноги. Але її розум кричав: «Ні! Це все одно не привід був у неї стріляти! Це не виправдовує вбивство!». Дівчина мовчала, боячись сказати бодай слово, аби знову не спровокувати божевільного батька.

Раптом машина різко загальмувала. Еліна підняла очі й зрозуміла, що вони зупинилися на задньому дворі тієї самої лікарні, де лежала Белла. Олег заглушив мотор, повернувся до доньки й залізними пальцями стиснув її плече. На його обличчі знову з'явилася та сама впевнена, небезпечна посмішка.

— Приїхали. А тепер, Еліно, велю тобі негайно встати й піти зі мною, — жорстко наказав він, дістаючи з кишені документи. — Ми йдемо всередину. Я хочу особисто здати аналіз на батьківство Беллі.. Я мушу дізнатися правду прямо зараз — моя вона дочка чи ця стерва знову збрехала мені перед смертю. Поруч зі мною ти будеш моїм прикриттям. Ходімо!

Дівчина заціпеніла: батько йшов прямо в лігво ворога, де вже збиралася поліція, ведений лише однією нав'язливою ідеєю, яка остаточно позбавила його глузду.

Олег уже збирався силою витягти заціпенілу Еліну з салону автомобіля, як раптом нічну тишу лікарняного двору розірвав оглушливий, ревучий звук мотоциклетного мотора. Світло потужної фари засліпило лобове скло. На шаленій швидкості, закладаючи крутий віраж, прямо до них прилетів мотоцикл Тимура. Хлопець різко гальмував, піднімаючи стовп пилу, і, навіть не глушачи двигуна, шалено закричав:

— Відпусти її, тварюко! Відпусти мою сестру!

Олег від несподіванки застиг, а його обличчя викривилося від дикої люті. Він випрямився, закриваючи собою перелякану Еліну, і зненавистю крикнув у відповідь, важко дихаючи:

— Ти... Ти такий же паршивий і мерзенний, як і твоя мати Яся! Такий же правильний святоша, який вічно пхає свого носа куди не треба! Відійди з дороги, хлопчиську, поки я не зробив із тобою те саме, що з іншими! Не заважай мені повернути мою сім'ю!

Проте Тимура ці погрози не злякали. Його серце калатало від адреналіну, а передчуття біди додавало залізної впевненості. Хлопець діяв блискавично. Не даючи божевільному чоловіку часу оговтатися чи вихопити зброю, він відразу завів мотоцикл на повну потужність, круто вижав газ і поїхав прямо на Олега, змушуючи того злякано відскочити вбік.

У ту ж саму секунду Тимур протягнув міцну руку, на ходу буквально вихопив закривавлену, тремтячу Еліну з розчинених дверей машини і одним ривком пересадив її позаду себе на сидіння байка.

— Тримайся! — крикнув він, і мотоцикл, звиваючи гумою по асфальту, відразу помчав геть від ошаленого Олега, залишаючи його далеко позаду на порожній парковці.

Вони стрімко об'їхали будівлю і попрямували до центрального входу тієї самої лікарні, де лежала мала Белла і де зараз перебували абсолютно всі члени їхньої розбитої родини. Еліна, все ще перебуваючи в стані дикого шоку, міцно трималася двома руками за спину свого брата, притискаючись до нього всім тілом. Сльози застилали їй очі, а вітер розвівав волосся.