19

Минула ціла година — найдовша, найстрашніша година в житті цієї родини. Задихаючись від швидкої ходьби, до лікарняної палати Белли нарешті залетіли Олександра, Яся, Еліна, Тимур та Сьюзі. Вони запізнилися всього на кілька хвилин: Олег, закінчивши свою брудну психологічну обробку дитини, якраз поспіхом покинув лікарню й уїхав додому, задоволений тим, яку ідеальну міну уповільненої дії він тут залишив.

Яся першою, випередивши навіть рідну матір, кинулася до кушетки дівчинки. Її серце розривалося від вигляду племінниці в білій ночнушці та з крапельницею. Вона впала перед ліжком на коліна, міцно, але ніжно обняла малу, цілуючи її холодне чоло

— Боже, Белочка! Все в порядку, дорога? Ти жива, ти з нами... Нічого не болить?

Олександра теж з шумом ворвалася в палату, відштовхнувши сестру, і схвильовано закричала, оглядаючи доньку:

— Донечко! Все добре? Цей психопат... твій батько... він нашкодив тобі?! Що він із тобою зробив?!

Але відповідь Белли змусила всіх присутніх буквально заціпеніти на місці. Дівчинка, чий розум усе ще перебував під впливом психотропного туману хлороформу та отруйних навіювань Олега, відсахнулася від матері. В її очах спалахнула справжня паніка, змішана з дитячою злістю.

— До чого тут тато?! — зі сльозами на очах крикнула Белла, міцно стискаючи ковдру. — Мамо, це твій мільйонер Міша... Це він збив мене своєю машиною біля ресторану! Він летів на шаленій швидкості й переїхав мене! А тато... тато навпаки, знайшов мене на дорозі та спас! Він привіз мене сюди, до лікарів!

У палаті повисла оглушлива, мертва тиша. Чути було лише мірний писк медичних моніторів. Навіть Еліна з Тимуром від почутого ледь не втратили дар мови.

Яся, дивлячись на племінницю з глибоким шоком і невимовним болем, тихо, лагідно перепитала, намагаючись достукатися до її свідомості:

— Ти впевнена, дорога? Подумай добре... Ти точно бачила Мішу за кермом?

— Да! Да, я впевнена! — в паніці закричала Белла, закриваючи вуха руками й зриваючись на істеричний плач. — Тато сказав, що поліція вже їде за цим багатієм! Вони заарештують його!

І слова дитини виявилися пророчими. Не встигла Яся підвестися, як у коридорі пролунав важкий тупіт берців. До палати, а слідом і на парковку лікарні, де залишався Михайло, зайшов наряд поліції. Офіцери діяли жорстко й оперативно: на підставі заяви «очевидця» Олега та слів самої потерпілої дитини, на руки мільйонера з гучним клацанням лягли сталеві наручники. Його заарештували прямо на місці за звинуваченням у наїзді на неповнолітню та спробі приховування злочину.

Міша, якого поліцейські під руки вели до патрульної машини, на мить зупинився. Його погляд — повний розпачу, образи та глибокого нерозуміння — зустрівся з поглядом Ясі, яка вибігла на ґанок лікарні. У цьому погляді мільйонера читалося німе благання про допомогу та гірке жалкування, що все обернулося саме так, що він довірився не тій жінці й зруйнував своє життя.

Олександра в цей час влаштувала чергову дешеву істерику. Вона бігала навколо капітана поліції, заламуючи руки й театрально просила:

— Будь ласка, не забирайте його! Він не міг! Ми домовимося, ми заплатимо, тільки не забирайте мого нареченого!

Проте Яся поводилася зовсім інакше. Вона не плакала й не благала. Обличчя жінки стало кам’яним, а в очах спалахнув небезпечний, холодний вогонь. Вона чітко знала: Міша не міг цього зробити, його підставили. І вона, на відміну від своєї егоїстичної сестри, не збиралася сидіти склавши руки. Яся впевненим, розмашистим кроком пішла геть із лікарняного двору, на ходу дістаючи телефон. Вона збиралася підняти на ноги всіх адвокатів, знайти записи з камер відеоспостереження ресторану і будь-якою ціною освободити чоловіка, якого палко любила все своє життя.

Трохи осторонь за цим усім спостерігала Ніна. Помічниця стояла бліда як стіна. До неї нарешті дійшло, що Олег повністю переборщив і зламав її власний план, підставивши під удар її колишнього чоловіка. Ніна розвернулася і швидко побіжала до свого авто: вона збиралася особисто поїхати до Олега додому й розібратися з цим божевільним, поки він не затягнув її на дно слідом за собою.

Тимур та Сьюзі стояли біля входу до лікарні, повністю дезорієнтовані. Молоді люди обіймали один одного, абсолютно не понімая, що за кримінальний кошмар проїсходить навколо них і як звичайна сімейна вечеря перетворилася на зону бойових дій.

А всередині палати, біля ліжка заляканої Белли, залишилася лише Еліна. Вона міцно стиснула руку молодшої сестри, сідаючи поруч на стілець у качестві єдиної опори та підтримки. Еліна дивилася на білу ночнушку Белли, на сльози на її щоках і вперше в житті відчувала, як сильно вона ненавидить егоїзм своєї матері Олександри, чиї брудні таємниці ледь не коштували їм усім життя.

Тим часом у старій, напівпорожній квартирі Олега панувала гробова тиша, яку порушував лише шурхіт промов. Абсолютно безпечний, як він сам поважав, і впевнений у своїй безкарності, чоловік спокійно готував дитячу кімнату до приїзду доньок. Він розкладав на полицях старі іграшки, поправляв вицвілі фіранки та змивав пил із меблів, малюючи у своїй хворій уяві картину абсолютного сімейного щастя.

Раптом вхідні двері з гуркотом розчинилися, мало не злетівши з завіс. До помешкання, важко дихаючи від люті та швидкої їзди, увірвалася Ніна. Її очі палали диким, нещадним вогнем, а бездоганна раніше зачіска розтріпалася. Вона була в нестямі від злості за свого колишнього чоловіка Мішу, якого через цього ідіота щойно забрали в поліцію.

— Що ти накоїв, дурень?! — з порога закричала Ніна, і її голос зірвався на хрип. — Що ти, чорт забирай, влаштував у цій лікарні?!

Олег повільно зупинився, переставши поправляти простирадло на маленькому ліжку. Він обернувся до неї абсолютно спокійно, і на його обличчі заграла блукаюча, моторошна посмішка безумця.

— Навіщо ти кричиш? Ти заважаєш мені, — тихо, але з холодним нажимом промовив він, обводячи поглядом стіни. — Я готую кімнату для моїх донечок. Скоро вони повернуться сюди, до свого справжнього дому. Усі разом: Белла, Еліна... як і моя дружина Олександра. Ми знову станемо справжньою, щасливою родиною, і вона приповзе до мене на колінах.