10

Двері розкішного кабінету з гуркотом зачинилися, відрізаючи шум коридорів від напруженої тиші приватного простору. Мільйонер Міша діяв швидко й рішуче. Завівши Ніну всередину, він доволі грубо тримав її за лікоть, практично силою привівши сюди прямо з ресторанного залу, де щойно розігралася сімейна драма.

Ніна спробувала вирватися, її обличчя перекосилося від обурення, а в очах спалахнув гнів.

— Відпусти мене, Мішо! Навіщо ти так чиниш? — обурено вигукнула вона, намагаючись повернути собі розгублену гідність і потираючи руку, на якій залишився палкий слід від його міцних пальців.

Міша з огидою кинув її лікоть, зробивши крок назад. Він випрямився на повний зріст, пронизуючи секретарку своїм грозним, владним поглядом, від якого в багатьох його бізнес-партнерів холонула кров. Його голос звучав тихо, але в ньому відчувалася небезпечна сила:

— Навіщо я це роблю? А навіщо ти прилюдно обливаєш брудом Олександру? Яке ти маєш право лізти в моє життя і влаштовувати сцени перед сторонніми людьми?

Ніна не збиралася так просто здаватися. Вона гордо підняла підборіддя, а її голос зазвучав гостро й упевнено:

— Тому що ми зовсім нічого не знаємо про неї, Мішо! Вона з першої хвилини збрехала тебе! Вона прикидалася невинною жертвою, самотньою жінкою, а виявилося, що у неї є доросла донька! Хто знає, що буде далі? Які ще скелети вона ховає у своїй шафі? Вона мені зовсім не подобається, Мішо, від неї віє небезпекою!

Міша, не стримавшись, закричав на весь кабінет, так що стіни здригнулися:

— Це не твоя справа! Чуєш мене? Не твоя! Кого я тримаю поруч із собою і кому довіряю — вирішую виключно я!

Ніна раптово змінила тактику. Її розлючений погляд миттєво згас, поступившись місцем хитрості та фальшивій ніжності. Вона зробила м’який, котячий крок уперед і підійшла до мільйонера впритул. Жінка ласково притиснулася до його широких плечей, заглядаючи прямо в очі, й заговорила тихим, пристрасним шепотом:

— Мішо... ну ти ж знаєш, чому я так поводжуся. Я просто неймовірно переживаю за тебе. Ти занадто добрий до неї. Тобі не варто їй довіряти, вона використає тебе і твої гроші. Згадай, що було між нами...

Міша одразу зрозумів її гру. Побачивши, що вона знову відверто до нього клеїться і намагається розбудити минуле, він різко й холодно скинув її руки зі своїх плечей. Його обличчя перетворилося на кам’яну маску.

— Досить, Ніно! Припини цей спектакль, — жорстко обірвав її мільйонер. — Між нами вже дуже давно немає тих почуттів. Усе в минулому, і ти це чудово знаєш. Тепер ти — всього лише моя помічниця. Тільки моя підлегла, і нічого більше. Тримай дистанцію.

Ніна ображено зітхнула, але відступати не збиралася. Бажаючи показати, що вона господарює в цьому кабінеті не менше за нього, вона впевнено пройшла вглиб кімнати і вальяжно присіла в його круте шкіряне крісло темного, глибокого кольору. Спершись на підлокітники, вона з уїдливою посмішкою зауважила:

— Ти знаєш цю жінку всього пару годин, Мішо! Пару годин! Як ти можеш бути так упевнений у ній? Ти засліплений!

Міша підійшов до робочого столу, дивлячись на підлеглу звисока з абсолютною, залізобетонною впевненістю в собі.

— Я впевнений у кожному своєму кроці. І тобі краще не лізти в моє особисте життя, якщо ти хочеш зберегти це місце, — карбуючи кожне слово, відрізав він.

Міша вже збирався йти, розвернувся до дверей, але біля самого виходу зупинився. Він обернувся до злісної Ніни, яка сиділа в кріслі, стискаючи пальці від прихованої люті, і кинув свій останній, нищівний аргумент:

— Знай своє місце, Ніно. Ти всього лише помічниця. Не забувай про це.

З цими словами Міша стрімко вийшов із кабінету, щільно зачинивши за собою двері й залишивши секретарку наодинці з її гнівом.

Ніна залишилася в кріслі, її важке дихання видавало ту бурю, що вирувала всередині. Вона до болю стиснула кулаки, її обличчя спотворилося від люті. Вона розлючено подивилася на зачинені двері й процідила крізь зуби:

— Як скажеш, босе... Твоє слово — закон. Але це тільки поки що.

Вона піднялася з крісла, підійшла до вікна, з якого відкривався краєвид на нічну Ямайку, і злісно прошепотіла сама до себе:

— Значить, я особисто простежу за нею. Я дізнаюся все, що вона приховує від тебе. Ця меркантильна дама зі своїм прихованим і брудним минулим не отримає тебе. Я виведу цю Олександру на чисту воду, чого б мені це не коштувало!

Ніна різко схопила свій телефон, готова розпочати власне розслідування, яке мало знищити нову фаворитку її боса.

У розкішній спальні гостьової вілли Олександра почувалася справжньою королевою. Вона вже встигла переодягнутися у вишукану темну сукню, яка ідеально підкреслювала її фігуру. Стоячи перед величезним дзеркалом у золоченій рамі, жінка з видимим задоволенням поправляла свої довгі, шоколадно-коричневі кучері, що спадали на плечі.

Еліна сиділа на краєчку великого ліжка. Вона була бліда, зла, а її кулаки були стиснуті до білих суглобів. Олександра повернулася до неї й солодко, з явним хизуванням промовила:

— Доню, ну чого ти дуєшся? Я ж тобі кажу, він не просто багатий. Він мільйонер! Він може дати нам усе, про що ми навіть мріяти не сміли.

Еліна не витримала цього фальшивого тону. Вона різко підхопилася з ліжка, ледь стримуючи сльози гніву, і прямо в очі матері вигукнула:

— Мамо, схаменися! Він не мільйонер, він усього лише бандит! Звичайний небезпечний злочинець!

Ці слова сильно вдарили по самолюбству Олександри, викликавши гострий біль усередині. Як донька сміє так говорити про чоловіка, якого зовсім не знає і який є її єдиним квитком у розкішне життя? Обличчя Олександри спотворилося від люті. Цокаючи високими підборами по мармуровій підлозі, вона підійшла впритул до доньки. Жорстко схопивши Еліну за лікоть, вона злобно впилася в неї поглядом:

— Не смій так говорити! Замовкни! Він добрий до тебе, він прийняв нас. Прояви бодай краплю поваги до мого вибору!