4

Катер причалив до приватного пірса, який належав величезній віллі, що височіла на скелі, наче корона Ямайки. Олександра, все ще в обривках весільної сукні, зійшла на берег, відчуваючи, як під ногами замість дикого піску з’являється дорогий італійський мармур. Вона озирнулася: пальми тут здавалися зеленішими, а повітря — насиченим запахом грошей і дорогої деревини.

Міша йшов попереду впевненою ходою господаря життя. Його зелена сорочка розвівалася на вітрі, а темні окуляри відбивали яскраве сонце. Олександра ледь встигала за ним, плутаючись у залишках фати. Вона знала, що цей чоловік колись поїхав за кращою долею, але не могла уявити, що він повернувся королем.

— Ніно! — гукнув Міша, навіть не обертаючись. Його голос розкотився по території вілли, перекриваючи шум прибою. — Йди сюди! Негайно!

З глибини розкішного будинку, цокаючи підборами по каменю, вибігла жінка. Це була Ніна. Вона виглядала бездоганно: коротке каштанове волосся було покладене волосинка до волосинки, карі очі дивилися гостро і професійно. Її діловий костюм вартістю в кілька тисяч доларів виглядав дивно на тлі тропічної спеки, але Ніна, здавалося, не відчувала дискомфорту. Вона була втіленням порядку в цьому екзотичному хаосі.

В руках вона стискала теку з паперами.

— Мішо, нарешті! — заговорила вона з поквапливістю, ігноруючи жінку у весільному вбранні поруч із босом. — Підпиши акції. Ринок нестабільний, інвестори буквально обривають телефони. Якщо ми затягнемо ще годину, акції впадуть, і ми втратимо мільйони!

Олександра спостерігала за цією жінкою. Ніна випромінювала таку впевненість і владу, що Саша мимоволі відчула себе маленькою і недоречною у своєму брудному платті. Вона бачила, як Ніна превосходить саму себе, намагаючись довести свою незамінність.

Міша навіть не глянув на папери. Його погляд був холодним, майже байдужим до цифр, які могли змінити чиюсь долю.

— Зачекають, — коротко кинув він. — Якщо вони такі нервові, нехай шукають інший фонд. Сама підпишеш те, що терміново. У тебе є доручення.

Ніна на мить заніміла. Вона вперше бачила, щоб Міша відмовлявся від справ заради жінки, тим паче такої... неохайної.

— Але Мішо... — почала вона, проте він її перебив.

— Принеси нам з Олександрою прохладні напої. Лід, м’ята, фреш. І зроби це швидко, — Міша нарешті повернувся до Олександри, і його голос пом’якшав. — Потім замов найкращий ресторан на узбережжі. Олександра має поїсти. І найголовніше — одяг. Їй потрібно прикупити все: від білизни до вечірніх суконь. Відвезеш її в бутики і простежиш, щоб вона ні в чому не мала відмови.

Ніна перевела погляд на Олександру. У її карих очах спалахнуло таке презирство, що Саші здалося, ніби її вдарили. Кулаки Ніни, в яких вона тримала папери, стислися так міцно, що дорогий папір почав благально хрустіти. Вона роками будувала цю імперію разом із Мішею, сподіваючись на щось більше, ніж просто посаду секретарки, а тепер він просить її стати покоївкою для цієї втікачки?

— Ну ладно, — стримано процідила Ніна через силу, намагаючись зберегти маску професіоналізму. — Зроблю так, як скажете, Мішо. Все буде організовано.

Олександра, відчуваючи напругу, що висіла в повітрі, невпевнено звернулася до Міші:

— Я могла б і вдома поїсти... Не варто так турбуватися.

Міша підійшов до неї впритул, і вона відчула аромат його дорогого парфуму, змішаного з сіллю океану. Він подивився на неї так мило і турботливо, як ніхто не дивився за останні роки.

— Я можу все собі дозволити, Олександро. І хочу дозволити це тобі. Ти більше ні в чому не знатимеш потреби. Збирайся з Ніною, вона знає всі найкращі місця. Купуй все, що хочеш. Сьогодні починається твоє нове життя.

Олександра кивнула, але на серці було важко. Вона знала, що Міша став багатим, але дивлячись на цю віллу, на армію прислуги і на цю вороже налаштовану Ніну, вона зрозуміла: він став не просто багатим. Він став людиною, яка купує долі.

Вона сіла в розкішне крісло на терасі, поки Ніна з ненавистю в очах готувала для неї напої. Олександра думала про те, що вона тепер у безпеці, але десь глибоко в душі ще лунав крик її доньок на березі. Вона відштовхнула ці думки. «Вони з Ясею, з ними все буде добре», — переконувала вона себе, не підозрюючи, що за цей комфорт і за ці напої з льодом її діти вже розплачуються свободою в темному підвалі Олега.

Міша стояв біля перил і дивився на океан. Він повернув Олександру, жінку своєї мрії, але він ще не знав, що під цією білою фатою ховаються не лише почуття, а й роки брехні, які скоро вибухнуть, зруйнувавши цей ідеальний ямайський рай.

— Ходімо, Олександро, — холодно покликала Ніна, з’явившись із підносом. — Нас чекає багато роботи. Треба зробити з тебе людину, гідну пана Майкла.

Олександра піднялася, відчуваючи, що ця жінка стане її першим ворогом у новому житті. Але вона була готова до боротьби. Адже вона вже зрадила найрідніших заради цього золотого блиску, і тепер шляху назад не було.