3

У розкішній вітальні будинку Ігнатових панувала задушлива тиша, яку переривали лише довгі, безнадійні гудки в телефоні. Яся стояла біля панорамного вікна, і промені ямайського сонця вигравали на її кораловій сукні, підкреслюючи струнку фігуру та шляхетну блідість обличчя. На відміну від старшої сестри, Яся завжди володіла тією тихою грацією, яка притягувала погляди, але зараз її думки були далеко від власної краси.

— Ну ж бо, Сашо, візьми слухавку! Чому ти знову це робиш? — шепотіла вона, притискаючи мобільний до вуха.

Яся знала свою сестру краще за всіх. Олександра була стихією — некерованою, егоїстичною і часто жорстокою у своїй непостійності. Вона вже неодноразово кидала Олега, зникала на тижні, але найстрашнішим було те, що вона кидала дітей. Для Еліни та маленької Белли, чиєю хрещеною мамою була Яся, саме тітка стала справжнім центром всесвіту. Яся пам’ятала кожну сльозу Белли, яку вона витирала, поки Саша розважалася, і кожен успіх Еліни, який мати просто ігнорувала.

— Боже, вона знову втекла... — Яся опустила руку з телефоном, відчуваючи, як холодний жах підбирається до серця. — Бідолашні дівчатка. Вони не винні, що їхня мати шукає привидів минулого. Я маю бути з ними. Я обіцяла собі, що заміню їм матір, якщо знадобиться. Вони мені як рідні доньки...

Раптом важкий звук кроків за спиною змусив її здригнутися. Вона обернулася і побачила свого чоловіка, Дениса. Він стояв посеред холу з великою шкіряною валізою. Його обличчя було маскою зневаги та втоми.

— Все, доволі, — кинув він, навіть не дивлячись на дружину. — Тепер твій дім залишиться порожнім, як і твоє серце. Того, кого ти любила насправді, ти все одно не повернеш, а мене більше не шукай.

Яся випрямилася, її блакитні очі стали холодними, як крига. Цей розрив зрів сторіччями. Денис роками катував її ревнощами до тієї самої людини з її юності, чиє ім’я вона ніколи не вимовляла вголос.

— Досить, Денисе, — відрізала вона. — Ми вже тисячу разів це обговорювали. Ти виснажив мене своїми підозрами. Якщо хочеш іти — йди. Ти сам довів наш шлюб до цього фіналу.

— От і живи як знаєш! — вигукнув Денис, хапаючись за ручку валізи. — Ти завжди була десь не тут, Ясю. Твоя душа залишилася в тих снігах, де ти колись його втратила!

В цей момент на сходах з’явилася висока постать. Це був їхній син, Тимур. У своїй білій сорочці та темних штанях він виглядав занадто дорослим для свого віку. Коричневе волосся, як у матері, трохи спадало на окуляри для зору, а карі батькові очі зараз дивилися з сумішшю болю та гніву. Тимур був єдиним, що тримало цей шлюб так довго, але зараз і ця нитка обірвалася.

— Мамо? Тату? Чому ви знову кричите? — голос підлітка здригнувся.

Денис різко розвернувся до сина:

— Ми з твоєю мамою розлучаємося, Тимуре. Вона цього домоглася своєю вічною байдужістю.

Тимур подолав останні сходинки за секунду. Він підскочив до батька, хапаючи його за край сорочки:

— Батьку, припини! Досить звинувачувати маму! Ти сам доводив її до зривів щодня! Ти хотів, щоб вона зламалася!

— Сину, все добре... — Яся швидко підійшла і обняла Тимура, намагаючись відтягнути його від батька. — Ми впораємося. Головне, що ми є одне в одного.

Денис востаннє глянув на них — на цей міцний союз матері та сина, де йому ніколи не було місця.

— Таке життя, сину. Я зробив усе, що міг. Я скину тобі адресу свого нового будинку. Прощавайте.

Двері за ним зачинилися з глухим звуком, який означав кінець цілої епохи.

— Не потрібна мені твоя адреса! — крикнув Тимур у зачинені двері, а потім безсило притулився до матері.

— Тимуре, любий, кріпись, — тихо промовила Яся, гладячи його по волоссю. — Тато і я давно були нещасними. Але в нас є заради кого жити. Белла та Еліна... вони зараз потребують нас більше, ніж будь-хто. Вони — сенс нашого життя.

Тимур відсторонився і витер окуляри, намагаючись опанувати себе.

— До речі, мамо... ти знайшла тітку Олександру? Я не можу додзвонитися до Еліни. Вона не бере слухавку, і це на неї не схоже.

Яся відчула, як по спині пробіг мороз.

— Що? Як не можеш додзвонитися? — її голос затремтів. — Господи, вони можуть бути в небезпеці. Олег... я знаю, на що він здатний у гніві. Я негайно поїду до них. Пробачуся з Олегом, заберу дівчаток до нас.

Вона вже хотіла бігти за сумкою, коли Тимур обережно взяв її за руку.

— Мамо, я хочу запитати... Тато завжди казав, що ти любила когось іншого в минулому. Хто він?

Яся завмерла. Перед очима миттєво постало обличчя чоловіка, якого вона зустріла на роботі в логістичній компанії лише тиждень тому. Той самий Міша, який тепер став мільйонером Майклом. Вона приховала від нього, хто вона, боячись порушити крихкий спокій свого життя.

— Сину... — вона опустила очі, уникаючи прямої відповіді. — Зараз не час для спогадів. Ти краще допоможи мені знайти сестер. Вони беззахисні перед люттю Олега. Поїхали, кожна хвилина дорога!

Яся схопила ключі від авто. Вона ще не знала, що Міша вже врятував її сестру, але саме їй, Ясі, доведеться рятувати серця дітей, яких покинула мати, і зустрітися обличчям до обличчя з чоловіком, якого вона кохала все життя.