Епілог

Оля стояла на пронизливому вітрі і куталася в куртку. «Медикал-центр», куди її запросили працювати, оголосив у місті місячник боротьби зі СНІДом.

На центральній площі міста було встановлено сцену, на якій зібралися спонсори та меценати заходу. Журналісти юрмилися під сценою.

Мер з кислою фізіономією оголосив, що слово надається головному спонсору та меценату місячника Арсену Павловичу Ямпольському.

Ямпольський говорив, а Оля думала. Клініка їй сподобалася, але щось усередині заважало дати остаточну згоду. З одного боку, гідна зарплата та умови. З іншого…

Несподівано вона зрозуміла, що сумує. За своїм відділенням, за колективом і навіть за завідувачем. У «Медикал-центрі» хірургів достатньо, просто, як зрозуміла Оля, власнику клініки було незручно відмовити Ямпольському.

А у них в обласній лікарні вічна нестача персоналу. Хто ж працюватиме, якщо вона піде? Там щодня людей везуть, і не всі мають гроші, щоб оплатити операцію.

Оля зробила один крок назад, потім другий і вперлася в Олексія.

— Замерзли, Ольго Михайлівно? — співчутливо спитав той. — Візьміть ключі, йдіть у машину, вони тут ще не одну годину будуть воду в ступі товкти.

— Дякую, Льошо, але я додому поїду.

— Як додому? А Арсен Павлович знає?

— Я йому все поясню.

— Ні, почекайте, зараз ми вас відвеземо, — він дістав телефон, коротко розпорядився, щоб подали машину і допоміг Олі забратися на заднє сидіння.

Вони попрощалися, і вже по дорозі Оля написала Ямпольському повідомлення, в якому спробувала пояснити, чому відмовляється від престижної роботи в одному з найкращих медичних закладів міста. І стажування за кордоном відкладає.

Через дві години повідомлення отримало статус прочитаного, але відповіді не було. Відповідь приїхала пізніше у вигляді Олексія, який привіз величезний кошик білих — білих! — троянд і банківську карту. Коли вона зайшла до банкінгу і побачила цифру на рахунку, обімліла. А в кошику знайшла записку:

«Усі домовленості залишаються чинними. Номер у тебе є. А Я.

P.S. Дякую, що зробила нашу подорож незабутньою!»

«І я тобі дякую, Арсене!»

Вона посміхнулася спогадам і, продовжуючи посміхатися, потягла кошик у вітальню.

Подальші події описані у романі «Моя (не) на одну ніч. Безконтрактне кохання». Ми знову зустрінемось із Давидом Данилевським, Антоном Голубих, Аверіним та Ольгою.

Окрема історія Давида описана у книзі «Випадкове весілля», а якщо хтось забув, де шукати Арсена Ямпольського, то я підказую, що це трилогія «Відбір для олігарха», «Він тебе не кохає (?)», «Знайди мене, Шерхане». До речі, із останньої книги можна дізнатись, куди насправді подівся голубий діамант)))

Гарного читання! Ваша ТТ.