Розділ 27

Повернувшись до замку, Ольга знайшла Аверіна з Ямпольським у бібліотеці. Вони сиділи по різних кутках і пильно вдивлялися в екрани своїх ноутбуків.

— Чому так довго? — ревниво спитав Аверін, дивлячись на неї поверх кришки ноуту. Ямпольський теж чомусь дивився невдоволено.

— Давид запросив мене в гості, — похвалилася вона, — тільки без вас.

Чоловіки переглянулись.

— Як це без нас? — не зрозумів Аверін і повернувся до Ямпольського. — А ти чого мовчиш, наречений?

— Навіть не думай, — сказав Ямпольський, суворо поглянувши на Олю.

Але вона лише знизала плечима, повністю проігнорувавши обох. Після обіду Данилевський організував невелику екскурсію містом, їй було цікаво, а ось її хлопці хіба що не позіхали від нудьги. Ну ясна річ, що небожителям до розваг простих смертних!

— Вікно не закривай, світло загаси, — прошепотів Ямпольський на вухо після вечері, — і будь готова. Сьогодні їдемо.

— Як це? — підхопилася Оля, і він, узявши її за потилицю, втиснув носом у кам'яне плече.

— Тихіше ти ...

— Руки прибрав, — почулося ззаду загрозливе, вони обернулися. Аверін стояв навпроти і насупившись, дивився на парочку.

Їй здалося, чи за дверима майнула тінь від коляски? Ямпольський втовк Олю назад і над її головою щось показав Аверіну. Що саме, Олі видно не було, бо хватка в Ямпольського виявилася залізною.

— Відпуфтіть мене, Афсене Пафлофічу, — просипіла вона, задихаючись, і той послабив хватку. Оля відірвала від себе руку, підвела голову і гордо пройшла повз розлюченого Аверіна.

— Я до себе. Прошу мене не турбувати, — голосно оголосила, щоб усім було чути, і попрямувала до себе в кімнату.

***

— Чортів Данилевський, ось вона, гостинність аристократів, — пробурмотів Ямпольський, залазячи у вікно Ольги.

— Нас знову замкнули? — співчутливо поцікавилася вона, але замість відповіді за вікном загуркотіло, і в кімнату ввалився Аверін.

— А ти вже тут, Три Нуля? — прицільно вистрілив він у Ямпольського.

— Хто першим встав, того й тапки, — розвів той руками. — Отже, видихай, Каліостро, видихай.

— Ну, досить уже вам, — обурилася Оля, — зчепилися як дітлахи в пісочниці!

— Нічого було мені морочити голову, — буркнув Аверін, — пару зображати.

— Так повівся ж, — здавалося, Ямпольському приносить задоволення його дражнити.

— Я одразу вас розкусив, просто мене зацікавила ця справа, — заперечив Костя, — і звичайно гроші ніколи не зайві.

— Чи багато тобі ще до мільярда залишилося? — занадто співчутливо поцікавився Ямпольський.

— Мене твої нулі не цікавлять, — гордо відповів Аверін.

— Значить багато, — зітхнув Ямпольський. — Ну, ти це, маякни, якщо що, я докину.

— Та пішов ти...

— Так, — Оля підійшла до вікна і відчинила його навстіж, — забирайтесь з'ясовувати стосунки до себе. Причому обоє.

— Не гнівайся, Оленько, — Ямпольський підійшов і поклав їй руку на талію, — Костянтин Маркович чекає на важливу інформацію, а її йому не шлють, ось він і нервує. Мільйони вони, знаєш, на дорозі не валяються!

— Слухай, не зли мене, — попросив Аверін, — руки від неї прибери. Все прийшло.

Він дістав телефон, вивів на екран чорно-білий скан документа і простяг Ямпольському. Оля теж зазирнула через широчезне плече.

— Що це, Арсене?

— Це? Це, Оленько, підтвердження того, що Давид Данилевський тринадцять років тому придбав наш діамант на таємному аукціоні. І я не знаю, як у Костянтина Марковича вийшло його отримати, — він цього разу з непідробною повагою глянув на Аверіна. Той зміряв Ямпольського поблажливим поглядом.

— Тринадцять років тому? — Здивувалася Оля. — Але ж йому було років двадцять!

— Цьому так. А купив діамант його батько, теж Давид Данилевський, і він загинув через рік після угоди.

— Стривайте, — Ольга задумливо закусила палець, — Давид три роки тому зірвався з банджі-троса. Тобто він…

— Спробував щось дізнатися про діамант, — закінчив замість неї Ямпольський.

— А чому ви впевнені, що він його не продав?

— Мої помічники підняли всю інформацію щодо таємних угод та аукціонів за останні тринадцять років, — відповів Аверін. — Камінь ніде так і не засвітився.

— Що це за таємні аукціони, якщо про них можна дізнатися? — пирхнула Оля.

— Будь-яка угода чи аукціон, якщо в ній бере участь більше двох осіб, перестає бути таємницею, — Костя зачинив вікно та перевірив засувки. — А як мінімум, крім продавця та покупця, потрібен експерт, ювелір чи гемолог. До того ж колекціонери, — він глянув на Ямпольського, — народ пихатий. Який сенс мати раритет, якщо про це ніхто не знає?

— Але чому ти впевнений, що діамант тут у замку?

— Три роки тому Данилевський замовив унікальну систему захисту своєї колекції. Вона коштує дорожче за всі його рукописи разом узяті, — Аверін сів біля дверей і дістав з кишені плоску довгу штуку з гачком на кінці. Через секунду замок клацнув, і двері відчинилися.