Розділ 22

— Я все ж таки вважаю, що нам не варто летіти туди приватним літаком, — повторив Аверін раз на десятий, коли вони вже піднялися на борт власного літака Ямпольського.

— Вважаєте, Данилевського це вразить? — посміхнувся той. — Хіба він такий жебрак?

— Данилівський мільйонер, — з певним викликом відповів Аверін. — А для вас що, як немає особистого літака, це вже злидня, Арсене Павловичу?

— Як вам сказати, Костянтине Марковичу, — замислився Ямпольський, — звичайно ж ні. Але можу запевнити, що зайва трійка нулів на власному рахунку дуже піднімає самооцінку.

Оля хотіла втрутитися і заперечити, що якщо на рахунку нулі, то хоч три, хоч десять туди ще прималюй, радощів це не додасть. Але вчасно згадала, що вона — об'єкт залицяння мільярдера, тож похвалятися своїм безгрошів'ям не найкраща ідея.

— Костю, у тебе ж є гелікоптер! — згадала вона й переможно глянула на Ямпольського. Але Аверін чомусь змінився на обличчі і проковтнув.

— Справді? — глянув на нього Ямпольський і навіть розвернувся усім корпусом. — Як мило!

Аверін не удостоїв його відповіддю і увіткнувся в ноутбук. Ямпольський сидів у кріслі з таким виглядом, ніби він їде на «Бугатті», а Аверін поряд на мопеді.

«Дістали вже зі своєю зарозумілістю обоє!»

Ольга відвернулася і втупилася в ілюмінатор. Їй навпаки, так подорожувати подобалося, кому ж не сподобається? Затишний салон, оббитий світлою шкірою. М'які дивани. Ну краса ж!

Вона не помітила, як заснула, а прокинувшись, упіймала на собі задумливий погляд чорних очей.

***

Давид Данилевський був настільки люб'язний, що надіслав за ними машину. Незважаючи на запевнення Даніяла, Оля уявляла його старшим. Їй здавалося, що колекціонери, а тим більше особи, які називаються загадковим і таємничим словом «палеограф», це обов'язково щось стародавнє і старовинне. Але все виявилося зовсім не так.

Замок, куди їх доставив мовчазний водій, був справді старовинним, а ось його господар виявився на диво сучасним чоловіком не старше тридцяти п’яти років. Втім, вона вже знає одного такого, чий зовнішній вигляд не має нічого спільного із паспортними даними. Та й наречений її тимчасовий виглядає краще за деяких Олиних ровесників. Якісь мужчини останнім часом обертаються у її орбіті чудернацькі. Багаті, презентабельні, привабливі…

Давид з першого погляду виправдовував свою приналежність до аристократії. Орлиний профіль, чорні очі, проникливий погляд. Він їх ніби просканував усіх трьох, і хоч її хлопці трималися вільно і з гідністю, Ольгу не залишало почуття, що Давид бачить їх наскрізь.

Він сидів у своєму кріслі, напханому всякими електронними штучками, прямо, трохи піднявши догори підборіддя. Розвинений торс і прокачані м'язи говорили про те, що інвалідне крісло для їхнього господаря не привід ухилятися від тренажерного залу. Ну так, у нього тільки ноги знерухомлені, з рештою повинен бути порядок.

Раптом згадався Даніял — адже він теж міг залишитися в інвалідному візку. По спині пройшов холодок. Хоч би як вона ставилася до зятя, добре, що він став на ноги. Ніхто не заслуговує на таку долю, особливо вродливі чорноокі чоловіки.

— Вітаю вас у своєму домі, панове, — першим почав Давид, — друзі Шаміля — і мої друзі.

«Нічого собі, про нас, виявляється, замовив слово сам татко Шаміль!»

Поки Ямпольський з Аверіним знайомилися, Ольга з цікавістю розглядала інтер'єр великої зали, яка виконувала роль вітальні. Вона не сильна була в стилях, але тут дуже химерно поєднувалися старовинне оздоблення та сучасні меблі. Підійшла до вікна — високо, вони сюди піднялися ліфтом. Згадалося, що травму господар замку отримав, зірвавшись із банджі-джампу — еластичного каната для стрибків.

Костя теж любитель цього виду екстриму, якось навіть обіцяв Олі стрибнути разом із нею над водоспадом. Вона спеціально гуглила, що там за міст над водоспадом Вікторія, переглянула з десяток відео на Ю-тубі. Але стрибнути нізащо б не наважилася, тим більше, що ніхто більше і не пропонував…

Тим часом гостям було запропоновано розміститися по кімнатах і відпочити з дороги, а ввечері Давид запросив усіх на вечерю.

Оля напружилася в очікуванні, що їх поселили з Ямпольським. Звичайно, було б абсолютно нормально, якби для пари передбачалася спільна спальня, але в її плани це ніяк не входило.

З'ясувавши, що їй виділено окрему спальню, Оля зітхнула з полегшенням, і їй здалося, що схоже зітхання долинуло з боку Аверіна.