Розділ 21

— Дава? — здивовано перепитав Даніял, варто було Олі озвучити своє прохання. — Навіщо тобі знадобився Давид, Олю?

— Не мені, — вона зраділа, що хоч тут не доведеться нічого вигадувати, — Аверіну. Йому треба рукопис розшифрувати, каже, давній. Може, як завжди, бреше, — поспішно додала, спіймавши скептичний погляд зятя. Напевно, той пам'ятає «еліксир молодості» Костянтина Марковича.

Від того, що розповів їй Даніял, оптимізму не побільшало. Давид Данилевський* по материнській лінії був нащадком стародавнього аристократичного роду Туганових і жив у себе на батьківщині у справжнісінькому замку. А вона ще дивувалась, які такі замки зібрався скуповувати Ямпольський!

Ольга не стала заглиблюватися в те, якими титулами міг похвалитися Давид, їй цілком вистачило пояснення Дана, що рід Туганових належав до вищої знаті. Вона, як і Аверін, зі здоровим скептицизмом ставилася до монархів, принців, графів та іншої аристократії.

Як лікар, Ольга абсолютно точно знала, що розмір геному, послідовність генів та їх набір у людських особин ідентичні. Генетичні відмінності на рівні ДНК для людей становлять у середньому одну десяту відсотка. А отже, всі ці казки про білу кістку та блакитну кров — лише казки, і ДНК якого-небудь принца на 99,9% збігаються з ДНК першого-ліпшого бомжа.

Але спробуй скажи це черговому аристократу, що махає перед твоїм носом папірцем про титул, який був дарований його предку в якомусь столітті до Різдва Христового! З іншого боку, вона чудово розуміла, як це тішить чоловіче его. Навіщо далеко ходити, тут Аверін собі ціни не складе, що вже казати про нащадка стародавнього княжого роду?

— А Костя впевнений, що йому треба туди летіти? — Дан із сумнівом глянув на Ольгу. — Зважаючи на те, як його звідти випроводили востаннє…

— Не моя справа, — відмахнулась вона, — випруть ще раз, його проблеми.

— Гаразд, — Баграєв задумливо потер підборіддя, — я поговорю з батьком, не випруть твого Аверіна.

— Дане, а він старий?

— Хто, Дава? Та ні, як я приблизно. Може, трохи старше.

Оля з Даніялом пили каву у ресторані на даху бізнес-центру, де була розташована його компанія, чи правильніше сказати, компанія її сестри Данки. Але всі розуміли, що бізнесом, як і раніше, керує Дан. Ольга попросила зятя про протекцію, і той не зміг відмовити родичці.

— Тільки, Олю, хочу тебе попередити: відколи з Давою сталося нещастя, він веде досить відокремлений спосіб життя. Постарайся з розумінням поставитися до його стану.

— Не хвилюйся, Дане, я хоч і не блакитної крові, але й не така дика, — заспокоїла вона зятя, — правила гарного тону знаю. У носі не колупатися, матюки не вживати, звертатися до Дави тільки «ваше преосвященство».

Дан натягнуто посміхнувся, Оля зітхнула. Вона чудово розуміла, про що йдеться. Ох вже ці гарячі кавказькі хлопці! Готові розточувати свою харизму праворуч і ліворуч, але стають напрочуд цнотливими та високоморальними, коли справа стосується їхньої власної родини.

Хоча вона несправедлива до Даніяла. Що б там не було в минулому, зараз він зразок ідеального батька та чоловіка. І, можливо, Оля колись зможе пробачити його остаточно.

Вона подякувала родичу, допила каву та поїхала додому збирати речі.

*Про Давида Данилевського читаємо в романах «Моя (не) на одну ніч. Безконтрактне кохання» та «Випадкове весілля».