Розділ 18

В особняк Ямпольського Ольгу сьогодні везли як королеву — з кортежом, у броньованому автомобілі, ще б мигалки включити, і можна спокійно вдягати корону.

Вчора вона щиро вважала свою місію виконаною, про що і повідомила Ямпольському, який чекав під дверима туалету. Оля вийшла першою, голосно пояснюючи «любому Арсену» — ледве язик не зламала собі поки це вимовила — що з нею все гаразд, і йому не варто було турбуватися.

Сама ж підхопила мужчину під лікоть і потягла геть від туалету.

— І чого вам не сиділося за столом, Арсене Павловичу! — прошипіла, обертаючи очима. — А якби ви нас там застукали? Полетіла б тоді до біса лисого вся ваша легенда. Вам би довелося або задушити мене як Дездемону, або натовкти пику Аверіну. Маю сумнів, що він тоді став би з вами співпрацювати.

Ямпольський був такий задоволений, що навіть дозволив їй виштовхати себе з ресторану. Потім, правда, зупинився, і тоді Оля й плечем уперлася, але зрушити його з місця не змогла.

— Я все чув, Ольго Михайлівно, — урочисто заявив він, — і маю сказати, ви перевершили всі мої очікування. Я ще ніколи не влучав у ціль з такою точністю!

— Невже всі? — недовірливо перепитала Оля. — Ви давно почали підслуховувати?

— Та одразу ж за вами прийшов. А як інакше, Ольго Михайлівно? Якби щось пішло не так, я мав би втрутитися. Щоправда, частину розмови не почув, ви говорили надто тихо, — Ямпольський навіть мав нахабство виявити невдоволення.

— Так треба було в унітазі сховатися, Арсене Павловичу, було б добре не те, що чути, а навіть видно, — сердито сказала вона і попрямувала до машини. Все, з неї точно вистачить! Нехай вони удвох з Аверіним бодаються. Але Ямпільський мав зовсім інші плани.

— Завтра приїдете до мене за місто. У мене зустріч із вашим приятелем, він бажає озвучити умови, за яких готовий взятися за мою справу. І одна із них — ваша присутність, Ольго Михай… Олю!

Він навіть узяв її за руку, сидячи поряд на задньому сидінні автомобіля.

— Ще чого! — пирхнула вона, відбираючи руку. — Не поїду я до вас. В мене завтра лекції.

— У вас завтра відгул, Оленько, — Ямпольський дістав папір, де розгонистим підписом Славського повідомлялося, що в неї завтра відгул.

***

Вона ще вранці не збиралася нікуди їхати, але цікавість взяла гору, дуже цікаво було, що таке озвучить Аверін? Оля щиро сподівалася, що це не черговий контракт — тоді виконуватиме його сам Ямпольський, а Аверін нехай як хоче, так і підлаштовується.

Олексій провів Ольгу до знайомого кабінету, де на неї вже чекав господар. Короткий інструктаж мало відрізнявся від попередніх, і коли до кабінету увійшов Аверін, вона навіть змогла втримати серце, що стрибало в грудях.

Чоловіки сіли один навпроти одного і обмінялися вичікувальними поглядами. Ольга почувала себе невидимкою, бо ні один, ні другий не дивилися на неї.

— Отже, Костянтине Марковичу, — першим почав Ямпольський, — ви збиралися висловити деякі побажання.

— Правильно, — кивнув той, — тільки не побажання, а умови, — він подивився на Олю. — Гадаю, на мене чекає поїздка в одну невелику гірську країну. Так от, по-перше, вона поїде зі мною.

— Ні! — сіпнулась Оля.

— Так, — Ямпольський багатозначно натиснув поглядом і повернувся до Аверіна.— Але я не можу її відпустити одну. Я поїду із вами.

— Як забажаєте, — кивнув Аверін. — Друга умова — все, що стосується мого розслідування, обговорюватиметься у моїй оселі.

«Знову опинитися в його будинку? Там, де ми…»

— Ні! — палко скрикнула Оля.

— Так! — хором сказали Аверін з Ямпольським, і обидва несильно стукнули по столу долонями.

— Так, Олю, — з натиском повторив Ямпольський.

Вона дивилася на їх однаково рішуче нахмурені обличчя.

«Змовились! Гади…»

— У мене чергування! — Спробувала вона опиратися. — І громадське навантаження. А ще студенти.

— У тебе відпустка, — Аверін виклав перед нею аркуш, на якому її заява на відпустку була підписана завідувачем головного лікаря і завірена відділом кадрів, — із завтрашнього дня. Оплачувана, із збереженням усіх соцвиплат. Відпускні я за тебе отримав, — він поклав поруч конверт. До речі, ганебно тонкий.

Ольга гнівно розглядала заяву.

— Стривайте. Може, тоді хоч хтось із вас розкаже, куди й навіщо ми їдемо?