Розділ 11

«Я його зараз вб'ю».

— Я хочу бачити завідувача відділення, — плаксиво затягнув пацієнт, який лежав на операційному столі. — Чому мене не може прооперувати хтось із досвідченіших хірургів?

— У Ольги достатньо досвіду, — спробував заспокоїти його Віталік, але досяг лише того, що переключив усю увагу на себе.

— А ви який препарат використовуєте? — з підозрою подивився на Шевригіна пацієнт. — Послухайте, юначе, давайте введемо місцевий наркоз, щоб я міг контролювати процес апендектомії…

— Ти що, боїшся, що Оля тобі замість апендикса член відріже? — щиро здивувався Віталік.

— Я хочу переконатися, що всю послідовність дій буде виконано в установленому порядку, — повчально заявив хворий.

Віталік закотив очі, вони з Ольгою переглянулись. Вона, звичайно, чула, що оперувати лікарів той ще головний біль, але насправді це виявилася повна дичина. Довгоносова — хірурга столичної лікарні швидкої допомоги — привезли до них у відділення, бо той відмовився їхати до рідної лікарні.

— Вони там усі рукожопі, — пояснив Довгоносов на прийомному спокої, — а про ваше відділення я чув багато позитивних відгуків.

Однак, варто було йому побачити Олю з Віталіком, як колега одразу змінив думку на протилежну.

— Ви інтерн? — Він зміряв Ольгу оцінюючим поглядом. — А де нормальний хірург?

Оля наказала собі не вестись на ці провокації. Тим часом Довгоносов навідріз відмовився від загального наркозу, і вона зі здриганням уявила майбутню операцію.

— А де ви стерилізуєте інструменти, — сипав тим часом питаннями невгамовний пацієнт, — в автоклаві чи в сухожаровій шафі?

— Спиртиком протираємо, — вишкірився Віталя, — якщо щось після пиятики залишається. А ні, то водичкою з милом миємо. Кип’яченою. Та не сци ти, Довгочленов, — несильно тицьнув він зблідлого Довгоносова в плече, — зараз обслужимо тебе за вищим розрядом!

Ольга з тугою окинула поглядом операційну, примружившогося Віталіка, обуреного Довгоносова, притихлу Валечку. Дістала з кишені мобільний телефон увімкнула і навмисне підняла вище.

— Окей, Гугл! Як вирізати апендицит?

Навмисне сказала «апендицит» замість «апендикса», щоб прозвучало більш страхітливо. І на її величезну радість, спрацювало.

Довгоносов засіпався, побілів ще сильніше і щосили заволав:

— Заберіть її! Замініть мені хірурга!

— Без проблем, — променисто посміхнулася Оля і крикнула у відчинені двері: — Кличте Голубих!

І отримала садистське задоволення, побачивши перелякане обличчя Довгоносова.

***

— Олю! — вона обернулася, від ґанку швидким кроком йшов Антон Голубих. — Куди ти так швидко втекла?

Декілька змін поспіль вони чергували разом, у Ольги закрадалася підозра, що це не випадково, але Голубих ніяк себе не видавав, то ж вона навіть… заспокоїлася? Чи засмутилася? Не зрозуміло.

— Олечко, я давно навколо тебе кругами ходжу, — він запахнув поли дуже елегантного напівпальта, і вона зазначила, що у чоловіка безперечно є смак. Якщо, звичайно, його не одягає коханка.

І все одно, в алгоритмі її персонального рейтингу він явно не добирав по ряду різних показників. Недостатньо розгонистою здавалася хода. Не такий розворот плечей. Не так явно виражений контраст між плечима та талією — скоріше прямокутник, а не перевернута трапеція. Не під тим кутом зрушувалися на переніссі брови. Куточки губ не повзли в уїдливій усмішці… І так можна було продовжувати нескінченно.

Ольга обсмикнула себе. Досить! Антон не писаний красень, звичайно, але цілком привабливий мужчина, а красенів з неї більш ніж достатньо. Вона повернулася і постаралася посміхнутися якомога привітніше. Антон їй справді подобався.

— Сам від себе такого не чекав, уже якийсь день хочу запросити тебе на вечерю, не знаю, як підступитися. А ти одразу після зміни тікаєш…

— Підступитись? До мене? — вона здивовано моргнула. — Я що, така неприступна?

— Так, — усміхнувся Антон. І усмішка в нього приємна… — Справжня Снігова Королева. То я можу тебе вкрасти?

— Хіба коли хочуть вкрасти дівчину, її про це запитують? — пролунав глузливий голос, і алгоритм Оліного персонального рейтингу зазбоїв відразу за всіма показниками.

Якщо у випадку з Голубих той наполегливо не добирав за очками, то тут за всіма параметрами зашкалювало. З вечірніх сутінків з'явився знайомий силует, і Оля тільки зітхнула.

— Олечко, хто ці люди, ти їх знаєш? — Антон незрозуміло оглядався на тіні, які виступили з-за спини чоловіка, що стояв навпроти.

— Ольго Михайлівно, Олексій передав, що ви хотіли поговорити зі мною? — Ямпольський підійшов упритул, і Оля недоречно подумала, що їй увесь час трапляються високі чоловіки.

Вічно дівчата обурювалися, що з її зростом цілком можна обійтися середньостатистичними розмірами, а своїми шанувальниками поступитися високим дівчаткам. У свій час вона навіть почувала себе винною, що модельні дівки змушені задовольнятися хлопцями собі по плече. Щоправда, це швидко минулося. Вона повернулась до Антона.