Розділ 7

Ближче до вечора Ольгу передбачувано почала мучити совість. Треклятий перфекціонізм і синдром відмінниці нашіптував, що вона вчинила дуже погано, навіть безвідповідально, збагривши виданий інвентар Ямпольському.

А як же марафон? Уява одразу намалювала заповнену людьми площу, просто море людей, які терпляче чекають. На неї чекають. Точніше, коли вона роздасть омріяні квадратики з фольги.

І як вона одразу не подумала? Адже промову все одно доведеться промовляти, більше нікому, у всіх сім'ї, діти. Вона одна незайнята та вільна.

Ольга спробувала розбудити свій природний пофігізм, він у всіх є, вона читала. Але, мабуть, у її випадку він загинув у зародку. Довелося одягатися і йти до найближчої аптеки, попередньо переклавши в іншу сумку конверт, отриманий від Ямпольського.

— Здрастуйте, мені потрібні презервативи, — заявила Оля з порога, захекавшись. Відвідувачі біля інших віконець водночас обернулися. Сімейна пара, мужчина і бабуся з паличкою.

— Вам які? — Фармацевт плавно провела рукою вздовж вітрини. — Вибирайте.

— Мені всі.

— Упаковку? Є по три, по шість і по дванадцять, які вам?

— Мені треба багато, жіночко, — нетерпляче промовила Ольга, — дуже багато, в мене завтра марафон.

Фармацевт дивилася з недовірою, подружжя з осудом, мужчина з цікавістю. Бабця мовчки рилась у пошарпаній сумці.

— Міський марафон, — пояснила Оля у відповідь на спрямовані на неї погляди, — проти СНІДу. Треба людям роздати презервативи, а в мене їх Ямпольський забрав. Олігарх, — навіщось додала.

— От, паразит! — Похитала головою бабця, продовжуючи ритися в сумці.— Мало вони з нас за світло доять, ці олігархи, а самі на презервативи жмотяться, останнє у людей забирають! Хочуть, щоб ми швидше передохли.

— У нас лише п'ять упаковок по дванадцять, чотири по шість та сім по три, — повідомила фармацевт Олі, зазирнувши до монітора.

— Мало, — скрушно похитала та головою, — але давайте що є.

— От молодець, дівко! — знову заговорила старенька із захопленням у голосі. — Покажи цим клятим олігархам, де раки зимують!

Вона, нарешті, перестала ритися в сумці, дістала складений вчетверо аркуш паперу та поліетиленовий пакет з кліпсою, з якого почала по одній виймати купюри різної гідності.

— Бабусю, — зітхнула Оля, — давайте я вам краще ліки куплю.

***

Ольга оббігла всі аптеки в окрузі, доки не скупила щонайменше місячні запаси. З ранку навіть не проспала і з'явилася якраз на початок заходу. Знайшла координатора, якого назвав їй Славський, і яким же був її подив, коли хлопець у свою чергу здивовано підняв брови.

— А нам сказали, що вас не буде. Що ж ви не передзвонили, ми вже все переформатували, ваш час зайнятий, але якщо хочете…

— Ні, не хочу, — метнула головою Ольга, — я тоді поїду додому. Ось, візьміть, — вона сунула йому пакет, повний картонних упаковок, — тільки треба їх з коробок дістати, щоб роздавати по одному.

— Навіщо, ми вже маємо, — координатор показав за спину Олі, — дівчатам видали витратний матеріал.

Ольга обернулася. Там, куди вказував молодик, стояли з десяток дівчат модельної зовнішності в коротеньких білих халатах і шапочках. Ранок був прохолодний, і зверху дівчата накинули куртки. «Модельна агенція Elit Model Lux», — прочитала вона на бейджиках, а також на натягнутому над сценою величезному банері, втричі більшому, ніж банер з назвою марафону. Нічого собі, розмах у мера!

Поруч із дівчатами стояв чоловік у джинсах та куртці. Він спочатку нетерпляче махав руками, а потім рушив назустріч Олі, дістаючи з кишені телефон.

— А йшов би ти в дупу, Арсе, з цим марафоном, — сердито заговорив він у трубку, проходячи повз, і Ольга спритно ув'язалася слідом, — далася тобі ця лікарка! Такий шарварок влаштував! Дівчаткам подвійний тариф треба сплатити, мер ображається, що ми перетягуємо увагу на себе. Тепер усі думають, що це ти спонсуєш, а він не при ділах. Та х… холера з таким піаром, Арсе, ти ще зі СНІДом не боровся. Я з шостої ранку на ногах, наступного разу сам поїдеш свої презервативи роздавати…

— Борисе Альбертовичу, — покликала його одна з дівчат, — вас тут питають!

Чоловік повернув назад мало не бігом, і Олі довелося зупинитися, але вона й так дізналася, що хотіла. Для того, щоб її звільнити від нав'язаних зобов'язань, Ямпольський надіслав дівчат із модельної агенції… як його там?

Ольга забила в гугл назву та в короткий термін з'ясувала, що агенція належить медійному холдингу, який в свою чергу, — хто б сумнівався! — належить Арсену Ямпольському. Керує агентством Навроцький Борис, виходить, той самий чоловік, який розмовляв з Ямпольським по телефону.

Вона дійшла до кінця алеї і сіла на лаву. Було дуже шкода витрачених грошей. Знати б, що Ямпольський влаштує їй таку ефектну заміну, звісно, ​​можна було б не витрачатися. Адже вона була впевнена, що той просто викине інвентар, відданий Ольгою. Або віддасть охоронцям.

Зайшла до кав'ярні, замовила американо з молоком та сирні кульки, а сама знову дістала телефон. У міських новинах уже щосили сурмили про марафон, який тепер підносився чи не як особиста ініціатива Арсена Павловича Ямпольського.