Розділ 21. Сталеві рейки Камбрії та втеча на ходу

Розділ 21. Сталеві рейки Камбрії та втеча на ходу

Довгий нічний марш-бросок крізь лісову глушину Камбрії перетворився для Томаса і Джеппа на справжнє пекло. Густий озерний туман повільно розсіювався, поступаючись місцем крижаному передсвітанковому серпанку, який пробирав до самих кісток. Щільні брезентові дощовики, куплені на розрахункові гроші з фабрики, захищали від вогкості, але важкі наплічники, туго набиті мільйоном фунтів стерлінгів мафії, немилосердно тиснули на плечі, утягуючи до землі. Ноги роботяг, взуті в грубі робочі черевики, потопали в слизькій грязюці закинутої лісової просіки. Крупний Томас уперто йшов попереду, прорубуючи дорогу крізь гілки ялин, а худорлявий Джепп дріботів позаду, щохвилини згинаючись від утоми і гарячково оглядаючись назад. Хлопця знову душила параноя — у кожному хрускіті гілки йому ввижався загін поліцейських Каллана.

Коли перші сірі промені холодного сонця почали пробиватися крізь крони дерев, просіка нарешті вивела їх до насипу старої залізниці. За півмилі попереду, посеред безлюдних пагорбів, похмуро висився глухий полустанок — провінційна станція Камбрії, що складалася з однієї бетонної платформи і покошеної будки доглядача. Йти пішки далі було нереально — ноги були стерті в кров, а сили хлопців були на межі.

Вони залягли в густих заростях дикого вересу біля насипу, уважно оглядаючи станцію. Патрульних автомобілів копів видно не було, але на коліях, важко і густо випускаючи білу примарну пару, застиг довгий, старий товарний потяг [travel]. Поїзд був доверху завантажений необтесаним лісом та сірим щебенем. Машиніст у брудній кепці ліниво оглядав букси вагонів, а до відправлення потяга на південь, до промзон Мерсисайда та Ліверпульського порту, залишалися лічені хвилини [travel].

— Том... Глянь туди, — пересохлим шепотом видихнув Джепп, указавши на відкритий порожній вагон-платформу в самому хвості потяга. — Це наш єдиний квиток. На звичайний поїзд нас не пустять — Каллан точно виставив копів біля кас. Давай ризикнемо, поки цей залізничник дивиться в інший бік.

Томас мигцем глянув на іржаві рейки, а потім перевірив рукою важке руків'я батьківського револьвера Webley .455 у внутрішній кишені дощовика. Залізо приємно холодило груди, нагадуючи, що відступати їм більше нікуди.

— Вперед, Лис. Але тихо. Без різких звуків, — скомандував Томас.

Пригинаючись до самої землі і ховаючись за бетонними опорами, вони безшумно перелізли через напівзруйнований дерев'яний паркан станції. У цей момент із надр старого локомотива вирвався оглушливий, протяжний металевий свисток. Земля під ногами затремтіла. Товарний потяг зі страшним, оглушливим скреготом і брязкотом сталевих зчеплень повільно, натужно рушив з місця, потягнувши колісні пари по рейках.

Потяг стрімко набирав хід, викидаючи в свинцеве небо клуби чорного диму. Порожній вагон у хвості поїзда вже проносився повз них.

— Стрибай, Джепп! Швидше! — крикнув Томас, хапаючи друга за лямку наплічника.

Джепп, зібравши останні залишки сил, рвонувся вперед, ухопився за холодні сталеві поручні гуркотливого вагона і з трудом закинув своє худорляве тіло всередину, на брудну металеву підлогу, ледь не впустивши наплічник із грошима. Томас біг слідом, його важкі черевики яростно вбивали гравій насипу. На ходу, коли потяг уже розігнався до небезпечної швидкості, високий докер мертвою хваткою вчепився потужними руками в борт вагона і одним сильним ривком перевалився всередину, важко рухнувши поруч із важко дихаючим приятелем.

Товарний потяг набрав повну швидкість, уносячи їх геть від закривавленого Вайт-Рока прямо до туманних, закопчених доків Ліверпуля . Хлопці лежали на дні гуркотливого вагона під свинцевим небом Камбрії, притискаючи до грудей наплічники з мільйоном мафії. Перший заслін закону був успішно обведений навколо пальця, але попереду на них чекав фінальний, найсмертоносніший раунд у портових доках четвертого пірсу.