Розділ 17. Розрахункові гроші та тінь за вікном

Отримавши на руки скромні розрахункові гроші в касі фабрики, Томас і Джепп не стали втрачати ні хвилини. Ці мізерні, дзвінкі фунти та пом'яті купюри були їхнім єдиним легальним капіталом на цей момент. Торкнутися захованого на болотах мільйона тут, у межах Манчестера, означало миттєво накликати на себе лягавих або людей Кліффорда.

Вони до відмови забили бак «Остіна» на приміській заправці, а потім заскочили в недорогий універсальний магазин на околиці. На залишок розрахункових фунтів Джепп швидко купив пару пачок міцного тютюну, дешеві кишенькові запальнички, кілька банок консервованої шинки та щільні вовняні шкарпетки. Томас обрав два брезентові штормові дощовики — Ірландське море славилося своїми крижаними штормами, а на них чекала довга подорож на паромі [travel].

Вирвавшись із задимленого Манчестера, Томас спрямував машину на північ, до Озерного краю [travel]. Небо по-колишньому було затягнуте свинцевою пеленою. Через дві години дороги, коли міські квартали змінилися безлюдними пагорбами Камбрії, Томас припаркував «Остін» біля невеликого придорожнього пабу «Чорний Баран» на в'їзді до прикордонного селища. Хлопцям потрібно було зігрітися і востаннє тверезо обдумати маршрут.

Вони сіли біля найвіддаленішого вікна, замовили по тарілці гарячої вівсянки зі шкварками та по кухлю гарячої, обпікаючої чорної кави. Гарячий напій приємно розлився по тілу, повертаючи думкам чіткість. Закінчивши з їжею, вони синхронно дістали сигарети і глибоко затягнулися, дивлячись крізь грязнувато скло на безлюдну трасу. Настрій трохи покращився, страх відступив, поступаючись місцем холодному, розважливому азарту втікачів.

Але варто було Томасу випадково кинути погляд крізь укрите краплями дощу оконне скло на дорогу, як його кулаки знову стислися до білизни в кісточках.

За пару сотень ярдів позаду, на узбіччі біля в'їзду в селище, застиг непримітний сірий седан з працюючим двигуном. Двірники машини ліниво змахували набігаючий водяний пил. Обличчя водія не було видно через відблиски, але Томас миттєво впізнав ці обриси. Це був не Кліффорд. Це був детектив-инспектор Каллан. Проникливий, лисий правоохоронець не повірив у їхню байку про родичів в Уельсі й вирішив особисто простежити, куди поїдуть ткачі після раптового звільнення. Каллан ішов по їхньому сліду, як старий, досвідчений вовкодав, вичікуючи ідеальний момент для удару.

— Лис, допивай каву і по конях, — тихо, одними губами промовив Томас, гасячи окурок у жестяній попільниці. — У нас тінь на хвості. Каллан не відстав. Доведеться скидати його в тумані Вайт-Рока.

Джепп зблід, швидко ковтнув залишки гіркої кави, і вони швидким кроком попрямували до виходу. Смертельна гра на дорогах Камбрії виходила на свій фінальний, найнебезпечніший круг.