Розділ 16. Ліверпульський паром та заяви про звільнення

Сайлас «Бритва» Вейн пильно дивився на інспектора Каллана ще кілька секунд, а потім його бліді губи розплилися в ледве помітній, крижаній усмішці. Він плавно, без жодних різких рухів, опустив руку з бритвою. Металевий фіксатор зброї сухо клацнув у кишені його пальта. Сайлас кинув на Томаса та Джеппа прощальний, важкий погляд, який означав смертний вирок гучніше за будь-які слова, після чого вони з Боббі сіли у свою темну «Кортіну» і з вереском шин зникли за завісою дощу.

Детектив Каллан підійшов до хлопців, які так і залишилися притиснутими до стіни, поки краплі вогкого манчестерського дощу стікали по його лисій голові.

— Я врятував ваші дупи сьогодні вночі, хлопці, — тихо, але з погрозливою важкістю в голосі промовив інспектор, свердлячи їх своїми проникливими чорними очима. — Але наступного разу мене не буде поруч. Мафія тепер знає на всі сто відсотків, що це ви. У вас є час до завтрашнього вечора, щоб принести ці сумки до мого відділку, інакше я умиваю руки. І тоді Сайлас розкриє вас, як консервні банки.

Каллан різко розвернувся, сів у свій поліцейський седан без розпізнавальних знаків і поїхав геть, залишивши Томаса та Джеппа наодинці з шумом зливи. Джеппа сильно трясло від пережитого жаху, його щелепа ходила ходором. Томас похмуро подивився вслід машині копа, застрибнув в «Остін» і з усієї сили тиснув на газ. Вони не могли залишатися в Манчестері більше ні на хвилину.

Решту нічі вони провели у своїй розгромленій кімнаті в гарячкових зборах. Питання стояло руба: куди тікати? Томас розсудив тверезо — їм потрібно прориватися до Ліверпульського порту, а звідти сідати на нічний пасажирський паром через море до Ірландії, в Дублін [travel]. Там, на чужій території, вовкодави Кліффорда та манчестерські копи втратять їхній слід.

У понеділок уранці, бліді й із глибокими мішками під очима, вони востаннє прибули на текстильну фабрику. Їм потрібно було офіційно звільнитися, щоб не викликати підозр раптовим зникненням. Томас і Джепп зайшли в задушливий кабінет змінного майстра, містера Бредлі.

— Ми йдемо від вас, містере Бредлі, — похмуро сказав Томас, кидаючи дві написані від руки заяви про звільнення на пошарпаний стіл. — Минулої нічі на нас напали біля пабу. Нам погрожували розправою через якісь міські розбірки, до яких ми не маємо жодного відношення. Ми боїмося за свої життя і негайно їдемо до родичів в Уельс. Прямо зараз.

Змінний майстер, боягузливий старий, з острахом подивився на блідих робітників, згадав суботній візит лисого детектива Каллана і не став ставити зайвих запитань. Він швидко підписав папери, бажаючи якомога швидше здихатися хлопців, за якими по п'ятах йшла смерть.

Переступивши через фабричні ворота, Джепп гарячково ковтнув вогке ранкове повітря, поправляючи лямки свого наплічника.
— Заяви підписані, Том. Вони не кинуться шукати нас на фабриці до завтрашнього дня. Тепер — назад у Вайт-Рок? До старого Бена і нашого мільйона?

— Так, Лис, — спокійно відповів Томас, прогріваючи двигун «Остіна». — Забираємо готівку у старого на болотах, на повній швидкості летимо до Ліверпульського порту і купуємо квитки на паром [travel]. Відступати нам тепер точно нікуди.