Розділ 14. Засідка під дощем

З величезними труднощами закінчивши цю нескінченну, виснажливу зміну, Томас і Джепп нарешті вийшли на вулицю. Фабричний гудок потонув у шумі негоди. На Манчестер опустився холодний вечір, і надворі похмуро накрапав дрібний, проникливий дощ, перетворюючи сірий асфальт на глянцеве дзеркало. Хлопці, відчуваючи свинцеву важкість у плечах, мовчки сіли у свій побитий «Остін». Кришка багажника, зв'язана бечівкою, глухо гупнула на вибоїні, коли вони виїжджали за ворота. На їхній подив, відкритого хвоста позаду не було — темна «Кортіна» мафії, здавалося, розчинилася в вечірньому тумані.

По дорозі додому Томас завернув на стару заправку. Вони заправили машину до країв дешевим бензином — колеса мали бути готові до заїзду в будь-яку секунду [travel]. Після цього, не бажаючи повертатися до своєї розгромленої, холодної нори, вони поїхали до пабу «Червоний Лев», щоб хоч якось зігрітися і повечеряти.

Вони влаштувалися за найвіддаленішим, напівтемним столом біля цегляної стіни. Паб був напівпорожнім, пах смаженою цибулею та мокрою вовною, а зі старого музичного автомата тихо й ліниво лунав якийсь старий блюз. Офіціантка принесла їхнє замовлення — дві величезні, паруючі тарілки гарячої квасолі зі свининою та пару кухлів важкого, прохолодного елю. Кілька хвилин вони їли в повній тиші, жадібно вгризаючись у ситну їжу, яка приємно обпікала порожні шлунки.

Джепп поставив свій порожній кухоль, нахилився через стіл і, з острахом позираючи на поодиноких відвідувачів, прошепотів ледве чутно:
— Скільки ще нам доведеться так триматися, Том? Мої нерви вже здають. Ці громили Кліффорда просто так від нас не відстануть. Вони перевернули нашу хату, вони знають наш маршрут. Ми ходимо по лезу бритви.

Томас обережно підчепив виделкою шматок свинини, його похмуре обличчя залишалося безпристрасним.
— Стільки, скільки знадобиться, Лис, — спокійно відповів він, стишивши голос. — Поки ми стоїмо біля верстатів, ми чисті перед законом. Нехай шукають. Головне — не зламатися зараз.

А в цей самий час на протилежному боці вулиці, у повній темряві під кроною розлогого в'яза, застигла чорна машина з працюючим двигуном. Краплі дощу розмірено стукали по даху, а двірники ліниво розмазували воду по лобовому склу. На передніх сидіннях, оповиті сигаретним димом, сиділи двоє чоловіків.

Сайлас «Бритва» Вейн зробив повільну затяжку, його бліде, воскове обличчя виглядало зловісно в бляклому світлі вуличного ліхтаря. Він пильно дивився на світлі вікна пабу, де сиділи хлопці.

— Я не розумію цих двох, — крижаним шепотом промовив Сайлас, випускаючи дим крізь тонкі губи. — Ми перевернули їхнє гніздо догори дриґом. Звичайні ткачі після такого мали б або втекти з міста, або бігти прямо до своїх сумок. А ці спокійно заправили бак і пішли їсти квасолю. Може, грошей справді немає у них? Може, Грін сховав їх десь в іншому місці перед смертю?

— Та облиш ти, Сайласе! — сердито прогарчав Боббі «Танк» Морган, і його золотий зуб хижо блиснув у темному салоні. — Цей високий докер занадто міцний горішок. Нам треба притиснути їх як слід. Закрити в підвалі, пустити в дію твою бритву, і вони швидко згадають, куди дівали брезент. Скільки ми будемо тягнути час?

Сайлас повільно повернув голову до свого напарника, і від його немигаючого погляду Боббі замовк.
— Сила тут не допоможе, Боббі. Ти забуваєш про закон. До того ж, цей лисий детектив Каллан постійно крутиться під ногами. Його вовкодави кружляють навколо фабрики, і він явно щось розкопав. З інспектором треба бути особливо обережними. Якщо він перехопить хлопців раніше за нас, Кліффорд здере з нас шкуру. Ми вдаримо сьогодні. Коли вони вийдуть із цього пабу.

Сайлас викинув недопалок у причиненої вікно, і той із коротким шипінням згас у калюжі. Смертельна пастка мафії почала закриватися під монотонний шум манчестерського дощу.