Розділ 13. Свинцеве небо і цокання годинника

Понеділок уранці виявився похмурим і непривітним. Небо над Манчестером було повністю затягнуте важкими, свинцевими хмарами, які, здавалося, чіплялися за цегляні димарі текстильних фабрик, загрожуючи кожної миті пролитися холодним осіннім дощем. Томас і Джепп, виснажені й майже безсонні після нічного розгрому в їхній квартирі, мовчки сіли у свій старий, побитий «Остін». Кришка багажника, понівечена монтировкою і міцно зв'язана брудною бечівкою, уродливо стирчала догори ззаду, але машина вперто котилася по сірому асфальту.

По дорозі до фабрики Томас припаркував малолітражку біля невеликого, задимленого придорожнього кафе для водіїв вантажівок та роботяг. Їм обом потрібен був перепочинок перед тим, як зайти в лігво тигрів. Вони влаштувалися за липким пластиковим столом біля вікна і замовили по простому ситному сэндвічу та по кухлю гарячої, міцної чорної кави. Гаряча їжа та гірка, підбадьорлива кава поступово повернули їх до життя. Напруга, яка сковувала їхні м'язи від самої Камбрії, почала повільно відпускати. Діставши сигарети зі зім'ятої пачки, вони чиркнули запальничкою і глибоко, з насолодою затягнулися міцним тютюном, спостерігаючи за фурами, що проїжджали повз. Настрій трохи покращився, а в головах нарешті прояснилося.

Але ілюзія безпеки зникла в ту саму мить, як вони повернулися на шосе. Проїхавши всього пару миль, Джепп, який за звичкою не зводив очей із бокового дзеркала, раптово напружився.

— Том... у нас хвіст, — ледве чутно прошепотів Джепп, втискаючись глибше в пасажирське сидіння. — Он та темна машина. Вона невідступно йде за нами від самого кафе. Не відстала ні на ярд.

Томас мигцем глянув у дзеркало заднього виду. За їхнім «Остіном», тримаючись на поважній відстані, впевнено котився непримітний темний седан. Через брудне лобове скло було неможливо розгледіти обличчя водія, але те, як упевнено машина дублювала кожен їхній маневр, видавало руку професійного мисливця. Мафія або поліція — вибір був невеликий. Томас лише міцніше стиснув кермо, уперто спрямовуючи «Остін» до фабричних воріт. Відступати або звертати було вже пізно.

На самій фабриці, прямо біля входу до головного цеху, на них уже чекали. Детектив-інспектор Каллан стояв, притулившись спиною до чавунного стовпа, і ліниво курив сигарету. Побачивши хлопців, він розчавив недопалок об підошву свого важкого черевика і зробив знак змінному майстру дати їм спокій.

Розмова в порожньому, лункому коридорі між ткацькими рядами виявилася крижано відвертою. Каллан підійшов прямо до них, обдавши хлопців запахом тютюнового диму та м'ятних льодяників.

— Що ж, джентльмени, — тихо сказав детектив, і його низький, вкрадливий баритон змусив Джеппа внутрішньо стиснутися. Каллан повільно переводив свої проникливі, чорні як антрацит очі з одного хлопця на іншого, буквально просвердлюючи їх наскрізь. — Ми будемо грати в хованки, чи поговоримо як дорослі люди? Я майже на сто відсотків упевнений, що саме ви забрали гроші з розбитого «Ягуара» Артура Гріна. І знаєте що? Я вас навіть не звинувачую. Мільйон фунтів стерлінгів готівкою... Чорт забирай, багато хто на вашому місці вчинив би так само. Занадто велика спокуса для злиденних ткачів з околиць Манчестера.

Каллан зробив паузу, його орлиний ніс хижо навис над хлопцями, а чорний погляд прикувався до Томаса. Високий Томас залишався абсолютно безпристрасним. Його широке, похмуре обличчя було нерухомим, наче висіченим із каменю, руки спокійно лежали в кишенях робочої куртки. Ні найменший мускул не здригнувся на його обличчі, видаючи залізну докерську витримку. Поруч із ним Джепп, навпаки, стояв зі скорботним, глибоко нещасним виглядом, зсутуливши плечі й втупившись очима в бетонну підлогу — так, наче він був звичайною жертвою обставин, у якої просто зламали стару машину.

— Але пам'ятайте, хлопці, — Каллан нахилився ще ближче, спустивши голос до шепоту. — Одне діло — обвести навколо пальця старого інспектора. Зовсім інша справа — гангстери Кліффорда. Вони вже перевернули догори дриґом вашу квартиру, і вони не відступлять, поки не повернуть свою касу до останнього фунта. Для них ви — просто шматки м'яса. Думайте, хлопці, і думайте швидко. Тому що годинник цокає, і ваш час стрімко збігає. Якщо хочете вижити — мені потрібні ці сумки.

Детектив різко розвернувся і попрямував до виходу, залишивши хлопців у лунких сутінках цеху під гуркіт працюючих верстатів. Час дійсно розпочав свій смертельний відлік.