Розділ 12. Розгромлене гніздо і холодний розрахунок

Настала глуха, глибока ніч. Місяць, наче блідий і німий свідок, висів високо над чорною, застиглою гладдю озера Камбрії. Старий Бен Коллінз упевнено вів свій човен назад крізь зарості очерету і висадив Томаса та Джеппа на кам'янистому березі біля покинутого кар'єру. Хлопці міцно потиснули вузлувату руку старого. Мільйон фунтів стерлінгів мафії залишився в зарослій болотяній хатині під його надійним наглядом, тоді як на втікачів тепер чекав фінальний відрізок їхнього шаленого плану повернення.

Вони обережно пробралися до кар'єру. Їхній старенький, побитий життям «Остін Кембридж» 1968 року випуску стояв на тому самому місці. У бляклому місячному світлі знівечена кришка багажника, яку Боббі «Танк» безжально виламав сталевою монтировкою, уродливо стирчала догори, виставляючи напоказ порожнє нутро з іржавими гайковими ключами. Замок був зламаний назавжди.

Томас мовчки підійшов, із силою зачинив погнутий метал, зв'язав його шматком бечівки, знайденої в траві, щоб кришка не плескала під час їзди, і сів за кермо. Двигун «Остіна» натужно закашляв, змусивши Джеппа різко обернутися в бік темного лісу, але потім зарахтів зі своїм звичним, розміреним стукотом. Вони виїхали на безлюдне нічне шосе. Малолітражка впевнено ковтала милі, повертаючи їх до Манчестера, а Джепп усю дорогу не зводив очей із дзеркала заднього виду, здригаючись від кожного відблиску місяця на склі.

Вони прибули до міста за кілька годин до світанку. Залишивши машину у дворі, Томас і Джепп піднялися на останній поверх свого обшарпаного цегляного будинку. Джепп дістав ключ, але щойно він торкнувся замочної щілини, як двері самі легко подалися всередину. Вони були не зачинені.

Хлопці перезирнулися, і всередині у кожного все стислося в крижану грудку. Томас першим переступив поріг, намацавши в темряві важкий металевий ліхтар Ever Ready як єдину зброю. Джепп клацнув вимикачем. Під тьмяним світлом голої лампочки перед ними постало справжнє пекло.

Квартира була повністю перевернута догори дриґом. Жорстокі волкодави синдикату Кліффорда побували тут, поки хлопці ховалися на болотах. Старий обдертий диван був варварськи вспоротий ножем, сіра поролонова набивка уродливими клаптями валялася на підлозі. Усі шухляди комода були видерті та перевернуті, скромний одяг роботяг змішався з розбитим посудом і старими каструлями. Гангстери шукали мільйон Артура Гріна з прискіпливістю скажених псів. Уникнути підозр не вдалося — мафія точно знала, хто увів їхні сумки.

Джепп знесилено опустився на коліна посеред цього погрому, хапаючись за голову. Його руки сильно тремтіли, а на обличчі застигла маска первісного жаху.

— Оце влипли так влипли, друже!.. На повну!.. — хрипко, зі сльозами влосі прошепотів Джепп, оглядаючи зруйноване житло. — Що нам робити, Том? З одного боку цей проникливий детектив Каллан зі своїми орлиними підозрами, з іншого — збожеволілі від люті бандити Кліффорда, які щойно розгромили нашу конуру! Вони ж прийдуть за нами на фабрику!

Томас спокійно опустив ліхтар, пройшов до уцілілого табурета, переступивши через осколки тарілок, і сів. Його широке, похмуре обличчя залишалося твердим, як кам'яний граніт Камбрії, а в чорних очах не було й краплі паніки. Пастка захлопнулася, але його докерська порода вимагала бійки, а не втечі.

— Заткнись, Лис, і починай наводити тут лад, — тихо, але з залізною важкістю в голосі відрізав Томас. — Живо збирай речі й підмітай підлогу, негайно. До ранку все повинно виглядати так, ніби нічого не сталося. Спокійно. Відступати нам уже все одно нікуди. Якби у них були реальні докази, нас би вже чекали тут зі стволами або кайданками. Раз вони пішли — вони сумніваються. Завтра вранці ми як ні в чому не бувало прийдемо на фабрику. Треба ще трохи попрацювати біля верстатів, покрутитися на виду у Каллана та бандитів, а паралельно — детально продумати план, як назавжди звалити з цього проклятого Манчестера з нашими грошима. Ми заберемо цей мільйон, Джепп. Чого б нам це не коштувало.

Джепп подивився на мозолисті, вкриті мазутом кулаки Томаса, ковтнув клубок у горлі і мовчки потягнувся за віником. У тій розгромленій манчестерській кімнаті, під сірим передсвітанковим небом, два звичайні роботяги остаточно прийняли правила цієї смертельної кримінальної гри.