Розділ 10. Порожній багажник і човновий причал

Томас і Джепп лежали в густій сухій траві, боячись зробити навіть найкоротший подих. Земля під ними була твердою, а ранкове сонце Камбрії, що пробивалося крізь чагарники, тепер здавалося ворогом, здатним видати кожен їхній рух. Крізь гілки вони чітко бачили, як масивний Боббі «Танк» Морган підійшов до задньої частини їхнього старого «Остіна».

— Гей, Сайласе, глянь на замок, — пробасив Боббі, і його золотий зуб хижо блиснув на сонці. — Ця консервна банка тримається на чесному слові й на одному крилі. Бьюся об заклад, ці злиденні ткачі з текстильної фабрики кинули сумки прямо в багажник?

Високий, сухорлявий Сайлас Вейн нічого не відповів. Він лише мовчки кивнув, тримаючи руки в кишенях свого бездоганного чорного пальта. Його крижані очі сканували безлюдний кар'єр. Боббі дістав із кишені масивну сталеву монтировку, загнав її в щілину між кришкою багажника та кузовом «Остіна» і різко смикнув. Пролунав уродливий, скрегочучий хрускіт рваного металу. Кришка багажника з глухим стогоном підскочила вгору.

У цей момент серце Джеппа зробило шалений кульбіт, готове вискочити з грудей. Він міцно заплющив очі, очікуючи, що гангстери зараз зрозуміють, що сумок там немає, і почнуть негайно прочісувати кущі.

Боббі зазирнув усередину, і його обличчя в ту ж мить перекосилося від люті. Він із силою шпурнув монтировку на землю. Всередині розбитого багажника «Остіна» не було нічого, крім купи іржавих гайкових ключів, дірявої каністри з машинним маслом та старого, вкритого мазутом домкрата.

— Порожньо! — рявкнув Боббі, плюючи на гравій. — Тут немає нічого, крім старого мотлоху! Ці покидьки ховають мільйон десь у селі.

— Заспокойся, Боббі, — озвався Сайлас крижаним, тихим шепотом, вказуючи носком свого дорогого черевика на сіре узбіччя. — Машина тут, і чіткі сліди від робочих черевиків ведуть від неї по порошній дорозі. Вони пішли у Вайт-Рок пішки. Далеко вони зайти не могли. Обшукаємо будинки.

Поки ліквідатори Кліффорда поралися з замком та вивчали сліди в пилу, Томас міцно стиснув руку Джеппа, даючи сигнал. Скориставшись тим, що гангстери відволіклися на понівечене залізо, хлопці почали повільно, дюйм за дюймом, відповзати назад по сухій траві. Вони рухалися безшумно, наче тіні, заглиблюючись у лісову гущавину. Щойно кар'єр залишився позаду, вони схопилися на ноги й щодуху помчали назад до покинутого села.

Увірвавшись до кам'яного будинку старого Бена, вони були бліді як крейда. Їхнє важке дихання виривалося з грудей зі свистом, а на обличчях застиг первісний жах. Джепп ледве міг зв'язати два слова, його руки ходили ходором.

— Бене... Старий, нам кінець! — прохрипів Джепп, хапаючись за край столу. — Вони там! Сайлас і Боббі... Вони зламали наш «Остін»! Вони знайшли наші сліди на порошній дорозі й будуть тут будь-якої секунди!

Старий Бен Коллінз, який саме в цей момент затягував лямки на своєму наплічнику, миттєво напружився. Його проникливі очі звузилися, а обличчя стало суворим, як кам'яні скелі біля озера. Він не став витрачати час на зайві розпитування. Старий усе зрозумів без слів.

— Рухайтеся за мною! — скомандував Бен, хапаючи свою вірну двостволку дванадцятого калібру. — Трэба поспішати, хлопці. Якщо «Бритва» затисне нас у цих стінах, ми трупи. Наш єдиний вихід — озеро.

Вони вибігли через задні двері будинку, пробираючись потаємною стежкою крізь густі прибережні чагарники до старого, напівзруйнованого човнового причалу, де біля самого краю чорної води, схований очеретом, погойдувався старий дерев'яний човен Бена. Смертельний відлік часу розпочався.