Розділ 4. Дорожні запаси та тіні Манчестера

Томасу та Джеппу вдалося вистояти під крижаним поглядом детектива Каллана. Похмурий, спокійний вигляд Томаса, який уперто наполягав на тому, що через густий туман вони не бачили нічого, крім задніх ліхтарів власного «Остіна», врятував їх від негайного арешту. Орел закону пішов, залишивши свою білу візитку на верстаті, але хлопці зрозуміли: вони на гачку. Будь-який невірний рух — і зашморг затягнеться. Саме тому вони прийняли єдино правильне рішення — зачаїтися і продовжувати ходити на фабрику, чекаючи на благословенні вихідні, щоб під прикриттям суботньої ночі повернутися до лісу в Камбрії та забрати брезентові сумки.

У п'ятницю ввечері підготовка до вилазки почалася повним ходом. Хлопці діяли обережно, заходячи в різні магазини міста окремо, щоб не привертати уваги. У дешевому господарському магазині на околиці Джепп купив два важкі металеві ліхтарі Ever Ready та запасні батарейки до них. Потім у бакалійній лавці вони зібрали скромні, але ситні дорожні запаси: загорнуті в щільний, шурхотливий папір сэндвічі з соковитим курчам і тягучим англійським сиром, пару пляшок міцного елю, щоб зігрітися в пагорбах, і пачку дешевих сигарет. Ці запаси мали підтримати їхні сили перед довгою дорогою до кінцевого сховку — старого покинутого сільського цвинтаря у Вайт-Році. Томас розсудив тверезо: кам'яний склеп серед забутих могил був найкращим місцем, де мафія не здогадається шукати в першу чергу.

Але поки Томас і Джепп пакували свої сэндвічі, кримінальний світ Манчестера вже пустив по їхньому сліду волкодавів.

Чоловік, який загинув у «Ягуарі» зі зламаною шиєю, виявився Артуром Гріном — головним скарбником жорстокої портової банди старого Кліффорда. Грін намагався вкрасти спільні гроші синдикату, але знайшов свою смерть біля вікового дуба. Коли банда виявила порожній салон розбитої машини, Кліффорд розлютився і відправив своїх найкращих людей, щоб знайти мільйон.

Полювання очолив Сайлас «Бритва» Вейн — високий, до жаху сухорлявий чоловік у бездоганному довгому чорному пальті. У нього було бліде, схоже на крейду обличчя, тонкі безкровні губи та крижані очі, які ніколи не кліпали. Сайлас заслужив своє прізвисько тому, що завжди носив небезпечну бритву в потайній кишені й знав, как змусити людей говорити без зайвого галасу. Поруч із ним завжди стояв його напарник — Боббі «Танк» Морган, масивний стоодинадцятикілограмовий громила зі сплюснутим носом боксера, шрамом над бровою та уродливим золотим зубом, який хижо блищав, коли Боббі ухмилявся.

Сайлас і Боббі вже кружляли на чорному «Форді Кортіна» біля фабричних воріт, випитуючи нічних сторожів. Кільце навколо Томаса та Джеппа починало стискатися ще до того, як їхній «Остін» завів свій старий двигун для нічного заїзду.