Розділ 8. По той бік глянцю

О п’ятій вечора пентхаус Марка нагадував знімальний майданчик. Двоє асистентів розставляли софтбокси, а сам фотограф — ексцентричний чоловік на ім'я Жан з величезною камерою на шиї — розходжувався вітальнею, критично оглядаючи кожен куток.

Олівія стояла біля кухонного острова, нервово стискаючи в руках чашку. Для «домашнього» образу вона обрала затишний об'ємний светр кремового кольору та світлі джинси. Волосся вона зібрала у недбалий пучок, як порадила Майя, щоб усе виглядало максимально природно. Але всередині в неї все стискалося від напруги.

— Ні, ні, це все занадто стерильно! — вигукнув Жан, сплеснувши руками. — Мені потрібна пристрасть! Мені потрібен творчий хаос двох геніїв, які кохають один одного! Де пан Еванс?

— Я тут, Жане, — Марк спустився сходами з другого поверху.

Олівія ледь помітно затамувала подих. На ньому були прості сірі домашні штани та чорна футболка, яка ідеально підкреслювала його плечі. Він виглядав настільки розслаблено й по-домашньому, наче зйомки для відомого глянцю були його щоденною рутиною.

— Чудово! Прекрасно! — защебетав Жан. — Так, станьте біля великого столу з кресленнями. Олівіє, підійдіть до нього. Прошу вас, мені не потрібні пози для паспорта. Мені потрібне життя!

Олівія повільно підійшла до столу, де вони заздалегідь розклали ескізи театру. Марк уже стояв там, спершись об край столу. Коли вона зупинилася поруч, він без жодного попередження притягнув її до себе за талію. Його велика долоня впевнено лягла на її поперек під м'яким светром, змушуючи її майже впритул притиснутися до його боку.

— Розслабся, Ванс, — тихо, ледь чутно прошепотів він їй у маківку. — Ти знову кам'янієш. Фотограф це помітить.

— Спробуй сам розслабитися, коли тебе знімають з відстані метра, — так само пошепки, крізь зубату усмішку, відповіла вона.

— О, дивіться один на одного! — скомандував Жан, і затвор камери почав швидко клацати. — Марку, візьміть олівець, покажіть їй щось на кресленні. Олівіє, смійтеся! Ну ж бо, він сказав вам щось дотепне!

Марк узяв графітовий олівець і схилився над ватманом, але замість того, щоб показувати на лінію даху, він наблизився до її обличчя так близько, що вона відчула тепло його подиху на своїх губах.

— Якщо ти зараз не посміхнешся, Лів, я розкажу Жану, що ти підписуєш коробки шрифтом Helvetica, і він зніматиме твою колекцію часописів замість нас, — тихо і з неймовірно ніжною інтонацією промовив він.

Олівія мимоволі пирснула від сміху. Це було щиро. Жан одразу ж зловив цей момент серією швидких кадрів.

— Геніально! — кричав фотограф. — А тепер міняємо локацію. Кухня. Я хочу бачити, як ви ділите ранок. Кава, затишок, інтимність.

Вони перемістилися до кухонного острова. Жан змусив Марка сісти на високий стілець, а Олівію посадив прямо... на край стільниці, поруч із ним. Ставки зростали. За сценарієм Жана, Марк мав тримати в руці кухоль, а іншою рукою обіймати Олівію за стегно.

Коли його гарячі пальці лягли на її джинси трохи вище коліна, Олівія відчула, як по тілу прокотилася хвиля струму. Її пальці автоматично вчепилися в його плече, щоб не втратити рівновагу. Це виглядало так, наче вона шукала його підтримки. Марк підняв на неї очі. У цей момент у його сірому погляді не було звичної глузливості — він дивився на неї дивно, занадто зосереджено і глибоко.

— Так, Марку, схиліться до неї! Олівіє, обійміть його за шию. Ближче, ще ближче! Практично поцілунок, але за крок до нього! — Жан майже танцював навколо них із камерою.

Олівія піддалася вперед, виконуючи команду. Її руки повільно ковзнули по його плечах і замкнулися на шиї Марка. Його волосся було м’яким на дотик. Вони завмерли на відстані кількох сантиметрів один від одного. Олівія бачила кожну золотаву цятку в його сірих очах, чула його прискорене дихання. Світ навколо з софітами та фотографом просто зник. Залишився лише Марк, його міцна хватка на її стегні та шалене калатання її власного серця, яке тепер, здавалося, лунало на весь пентхаус.

— Стоп! Знято! Це шедевр, панове! — голос Жана пролунав як грім серед ясного неба.

Олівія миттєво відсахнулася, ледь не впавши зі стільниці. Марк підхопив її за талію, допомагаючи стати на підлогу, але відразу ж відпустив, зробивши крок назад. Його обличчя знову стало непроникним.

— Дякую, Жане. Сподіваюся, Блеквуд буде задоволений, — голос Марка звучав незвично глухо.

— Він буде в захваті! Ви просто створені один для одного! — Жан почав згортати обладнання, асистенти вимкнули світло.

Коли за знімальною групою нарешті зачинилися двері, в пентхаусі запала оглушлива, майже фізично відчутна тиша. Олівія стояла посеред напівтемної вітальні, обхопивши себе руками. Хімія, яка щойно вирувала між ними під спалахами камер, нікуди не зникла — вона висіла в повітрі, важка і небезпечна.

Марк стояв біля вікна, дивлячись на вогні вечірнього міста, і знову повільно розминав шию пальцями.

— Це було... — Олівія замовкла, не знаючи, як назвати те, що відбулося.

— Це було професійно, Ванс, — не повертаючись, тихо відповів Марк. — Ми просто добре виконали свою роботу. Вечеря в холодильнику. Я буду в себе в кабінеті.

Він пішов, навіть не глянувши на неї. А Олівія залишилася стояти на кухні, вперше чітко усвідомивши: найбільша загроза для цього контракту — це не Блеквуд і не журналісти. Це те, що вона починає втрачати межу між грою та реальністю.