Розділ 1. Кава з присмаком поразки

  Олівія вірила у три речі: у міцний еспресо без цукру, у те, що симетрія рятує світ, і в те, що Марк Еванс — це найбільше прокляття архітектурного бакалаврату, яке якимось дивом перекочувало за нею у доросле життя.

— Олівіє, якщо ти ще щонайменше п'ять хвилин свердлитимеш поглядом цей креслярський план, у ньому утвориться чорна діра, — Майя, її помічниця і за сумісництвом єдина людина, яка не боялася Олівії під час дедлайнів, поставила на край столу паперовий стаканчик. — Пий. Тобі потрібен кофеїн. І заспокійливе. Бажано у пропорції один до одного.

Олівія навіть не підняла голови. Її пальці, забруднені графітом, міцно стискали олівець 2B.

— Тобі легко говорити, Майє. Не твій проєкт реставрації театру зараз лежить на столі у міської комісії поруч із «шедевром» Еванса. Ти бачила його концепт? Це ж чистий, рафінований пафос. Скло, сталь і повна відсутність поваги до історичного контексту. Він хоче втулити скляний купол на будівлю дев'ятнадцятого століття!

— Але цей купол виглядає сексуально, Лів, — зітхнула Майя, сідаючи на підвіконня. — І сам Марк виглядає сексуально. Особливо на тому фото в журналі Architectural Digest, де він у чорній водолазці з підкоченими рукавами...

— Його его теж виглядає сексуально? — Олівія нарешті відірвала погляд від креслення і вигнула ідеальну брову. — Бо воно займає стільки місця в цій кімнаті, що мені важко дихати навіть на відстані п'яти кварталів від його офісу. Цей контракт має бути моїм. Моя компанія будувала цей концепт з нуля. Якщо тендер віддадуть його холдингу, я... я просто змушу його з'їсти цей його скляний купол. Без солі.

Майя засміялася, але її сміх обірвався, коли телефон Олівії на столі завібрував. На екрані висвітилося ім'я, від якого в Олівії миттєво звело шлунок: Організаційний комітет «Реновація-2026».

Вона схопила слухавку, намагаючись, щоб її голос звучав максимально професійно.

— Олівія Ванс, слухаю.

— Пані Ванс, доброго дня, — пролунав сухий голос секретаря комісії. — Пан Блеквуд, наш головний інвестор, переглянув попередні заявки. Фінальне рішення буде оголошено на благодійному гала-вечорі сьогодні о двадцятій. Але пан Блеквуд висловив побажання, щоб ви та пан Еванс прибули на закриту зустріч у VIP-ложу за годину до початку. Він хоче почути ваші фінальні аргументи тет-а-тет.

Олівія затамувала подих. Погляд упав на годинник: 16:30.

— Звісно. Я буду. Дякую.

Вона скинула виклик і подивилася на Майю очима, в яких палав чистий адреналін.

— Одягайся, Майє. Сьогодні вечір, коли я або отримаю все, або остаточно втрачу роботу. І мені терміново потрібна сукня, яка водночас каже «я професіонал» і «я можу знищити вашого улюбленого архітектора одним поглядом».

О двадцятій нуль-нуль хол гранд-готелю «Олімп» нагадував вулик. Світська еліта міста, спалахи камер, дорогі парфуми та брязкіт келихів із шампанським. Олівія стояла біля мармурової колони у шовковій сукні кольору нічного неба з відкритою спиною — елегантній, але з гострими лініями, що підкреслювали її поставу.

— Тобі не личить цей колір, Ванс. Він робить тебе занадто... драматичною.

Цей голос вона впізнала б із тисячі. Низький, з легкою хрипотою і тією дражливою впевненістю, яка завжди виводила її з себе. Олівія повільно повернулася. Марк Еванс стояв за два кроки від неї. Ідеально підігнаний смокінг, темно-каштанове волосся трохи недбало укладене, а в сірих очах — знайомий насмішкуватий вогник.

— А тобі не личить смокінг, Евансе, — парирувала Олівія, зробивши крок назустріч. — Він створює ілюзію, що в тебе є манери. Хоча ми обоє знаємо, що ти здатний переступити через будького заради підпису Блеквуда.

Марк скоротив відстань між ними до небезпечного мінімуму. Олівія відчула тонкий аромат його парфумів — сандал і дорогий тютюн.

— Це називається бізнес, Лів, — тихо сказав він, нахилившись до її вуха, так що його дихання обпекло шкіру. — І твій театр занадто старомодний. Світу потрібне світло і простір. Мій купол дасть це світло. А твої колони просто поховають цей проєкт у минулому столітті.

— Подивимося, що скаже Блеквуд через п'ять хвилин, — процідила вона, дивлячись прямо в його сірі очі. Вони стояли так близько, що між ними майже фізично пролітали іскри чистої, концентрованої ворожнечі. Вони не помітили, як збоку спалахнув спалах камери репортера, і разом попрямували до ліфта.

Двері ліфта безшумно зачинилися, відсікаючи гул благодійного вечора. Олівія та Марк опинилися в замкненому просторі. Вони стояли по різні боки кабіни, але Олівія все одно бачила його відображення — Марк дивився на цифри поверхів, що змінювалися на табло, і розминав пальцями шию.

Цей його жест миттєво повернув її на сім років назад. Вона добре пам'ятала той день, коли вперше його зненавиділа.

Це був третій курс архітектурної академії. Фінал престижного студентського конкурсу на грант. Олівія три тижні не спала, креслила вручну макет екологічного кампусу, вивіряючи кожен міліметр. Вона була впевнена у своїй перемозі. Аж поки на захист не вийшов Марк Еванс — запізнившись на п'ятнадцівть хвилин, у пом'ятій футболці, з нахабною усмішкою і макетом, який він, здавалося, доробляв лівою рукою в таксі.

Але в його концепті була одна геніальна, абсолютно божевільна ідея з асиметричним дахом, яка затьмарила всю ідеальну акуратність Олівії. Грант віддали йому. А коли Олівія після оголошення результатів зі сльозами образи на очах пакувала свої креслення в коридорі, Марк підійшов і отак само розминав шию.