Розділ 52. Відмінні студенти

Я сподівалася, що після того, як прокинуся, зможу майже відразу повернутися до роботи: зрештою, до студентів вже насувалася сесія, ремонт факультету був у самому розпалі, і в грудях мені горіла злість за спробу мого ж-таки вбивства. 

Я мала знайти цю падлюку і віддячити за все – за Артея, за Глаю, за тих двох, про яких я не знала нічогісінько. І, звісно ж, за себе. Але натомість я опинилася прикованою до ліжка у Ярошевому домі, з позмінними няньками, які не давали мені навіть самостійно прогулятися навколо дому. 

Піком приниження став момент, коли наглядати за мною Ярош приставив ні кого іншого, як Астіра Нозері, якого, як я випадково дізналася, король нещодавно призначив своїм радником. 

І тепер цей аристократ сидів на кріслі у Ярошевій спальні і знуджено переглядав домашні завдання своїх студентів, подекуди перекреслюючи по половині листка без жодного жалю. 

– Оце ж бовдури… І як вони планують писати іспит, мені цікаво, якщо навіть з підручником не знаходять правильної відповіді? 

Я зітхнула. Сама я не могла розважити себе навіть перевіркою домашніх завдань, бо не встигла ще задати жодного – окрім того Леонардового, що так необачно викинула. Зараз я була б рада і йому, тільки б відволіктися від постійного і надзвичайно нудного споглядання вікна, стін та Нозері. 

Раптом некромант підняв на мене очі, і, певно, щось таки помітив в моєму лиці, бо почав збирати свої папірці і пробурмотів:

– А знаєш, в мене стільки роботи на кладовищі набралося…. Тільки ось Ярош повернеться тільки після шостої, ти можеш побути до того часу сама?

Я вловила цей не дуже прозорий натяк і кивнула. Всього за мить некромант вже причинив за собою двері, але потім знову просунув голову у щілину. 

– Він сьогодні у західному крилі академії. Це я так – щоб наш ректор не побачив нічого зайвого. 

Я вдячно посміхнулася і ще раз кивнула. 

– Матиму на увазі. 

І тоді Нозері пішов, а я заледве дочекалася, поки його силует зникне у заметілі, і тоді припустила стежкою до свого факультету й сама. Не все ж боки відлежувати, скільки роботи попереду! Та ще й лекція за розкладом – якщо тільки Ярош не надумав її скасувати. 

Втім, коли я дісталася покошеної будівлі, всі думки вилетіли з голови: бо щось тут-таки відбувалося, і я не могла збагнути, що саме. Навколо будівлі туди й сюди човгали і бігали студенти, хтось розчистив стежку від снігу, а всередині чувся постійний гамір і крик. 

В якусь мить він став навіть гучнішим, ніж раніше, і на вулицю з дверей повалили перелякані студенти. Я ж пришвидшила ходу і зовсім скоро опинилася біля найближчого з них, а тоді схопила за плече. 

– Що відбувається? – запитала я суворо, киваючи головою на факультет. Мелісина травниця здригнулася від мого дотику і подивилася на мене, як на мерця, що несподівано встав з могили. 

– Там… дух! І він лютує!

Я насупила брови й відпустила плече студентки. Що ж, безіменний привид таки вирішив завдати проблем. Здається, попередження доведеться повторити. 

Двері стояли відчинені, і з них кожні кілька секунд вистрибував якийсь переляканий студент, але решта ще чомусь залишалися всередині й не поспішали тікати. Страшні звуки й завивання доносилися з самого ядра будівлі, до якого я забрідала всього кілька разів: там у величезній залі розмістився мідний дзвін. 

Я швидко заскочила до холу, і мені відразу впало в око, що щось не так. Та я не встигла зрозуміти нічого конкретного, бо шум став просто невимовним, і я кинулася вперед.

Я ще навіть не дійшла до зали, як довелося різко пригнутися: бо в голову мені полетів підручник, а слідом за ним свічник, а на додачу ще й чорнильниця. Я успішно уникнула всіх трьох снарядів і таки зайшла у залу. В ній тіснилися з десяток студентів і четверо моїх улюбленців – навіть Артей, що слабко підпирав стіну. 

І всі вони кричали наперебій, а найголоснішим був привид, що піднявся до стелі і почав розхитувати дзвін. 

Бомм!

Бом!

Бомммм!

Раніше звук був гучним, але я ще ніколи не стояла на відстані витягнутої руки від дзвона, коли він починав працювати. Барабанні перетинки у вухах задрижали, і я відчула, що голова зараз розколеться на частини. 

– Що тут відбувається? – запитала я, але ніхто навіть не помітив моєї присутності. 

Грета в цю мить сформувала повітряну кулю на пальцях і намагалася нею вцідити привидові, але навіть з його пишними формами потрапити в напівпрозору матерію було непросто: дух носився кімнатою, як немудрий, голосячи і завиваючи. 

Я відчула, що всередині закипає злість: та він ж навіть ще не став лютим! Просто вирішив ось так розважитися та розвалити мені факультет за тиждень, поки мене не було! 

– Не дозволю! Геть, пройдисвіти й душогуби! Геть! Забирайтеся! 

Куля Грети не вцілила, натомість розхитала дзвін ще сильніше, і він видав нову низьку трель, змушуючи усіх пригнутися та закрити вуха руками. Я ж відчула, що з мене вже досить цього фарсу.

Я зробила крок вперед і використала всього два заклинання. Одним я зупинила дзвін – із великим зусиллям, а іншим – змусила всіх на кілька митей завмерти. Ментальна магія протверезила студентів: вони почали озиратися по сторонах, шукаючи джерело чарів.