розділ 1-2

Розділ 1

Дивно, як активізуються ресурси організму, що він бореться життя. Я не пішла на дно і не нахлиналася води, впавши з урвища. Крижана вода і вири швидко привели до тями. Я відчайдушно борсалася, намагаючись виплисти, але мене шпурляло бурхливим потоком з боку в бік, било об каміння, через що темніло в очах, і забирало вглиб третього рівня. Далеко позаду, де залишився загін, гриміли гуркіт магічних заклинань і утробно ревли тварюки. Там спалахувала остання битва приречених на смерть магів. Після того як наслідний принц Тімунд Арусанд використав магію в Ірінталі, шансів вижити ні в кого не залишилося. Але поступово звуки битви віддалялися, їх заполоняв шум води. Оглушливий шум, який ставав дедалі сильнішим.

З жахом зрозуміла, що мене несе до водоспаду. Другого падіння з висоти я могла не пережити. Заробивши руками та ногами, я попрямувала до берега. Але вибратися на сушу не виходило через стрімкі стіни, які височіли на два людські зрости і гидко ковзали, не даючи зачепитися.

В останній момент я вхопилася за щось у воді — корч або корінь дерева, яке загальмувало падіння. Але все одно я досягла жахливого бар'єру і з криком ляснула вниз разом із потоком води.

З рук, на щастя, нічого не випустила, вчепившись мертвою хваткою. У правій досі стискала ікло вулкара, яким намагалася зачепитися за каміння та загальмувати. А лівою трималася за гнучкий стовбур підводної рослини. Він і врятував, заклинивши між камінням, коли я пролетіла половину неймовірно високого водоспаду.

З усього маху я поринула в потік падаючої води, пролетіла через нього наскрізь і раптово виявила, що за ним є печера. Я спішно розтиснула пальці, відпускаючи стовбур, і впала на каміння, охнувши від нестерпного болю, що пронизав грудну клітку.

— Заршів спадкоємець! Дістав таки.

Я лягла набік, чекаючи, поки вщухне біль у рані. Добре, похідний рюкзак нікуди не подівся і міцно тримався на спині, оберігаючи від ударів об каміння. Але це не вберегло фіали із зіллями, які не витримали сутичок зі стихією. Сподіваюся, хоч скільки зіл вціліло.

Віддихавшись, я потихеньку села, стягла зі спини промоклий мішок і однією рукою почала перебирати вміст, витрушуючи шибки. У крижаній воді і на тлі стресу біль не відчувався, але зараз нестерпно горіло плече, тому ліва рука погано слухалася.

Більшість флаконів побилася, на жаль, але дещо залишилося. Я зубами видерла пробку з фіалу з відновлюючим засобом і перекинула до рота вміст. Далі — найскладніше: витягнути кинжал і закрити рану, щоб не кривила.

Куртку зі щитками вулкара поганий спадкоємець змусив зняти незадовго до падіння. Тепер, вважай, без захисту лишилася. Але сорочка та штани зі шкіри вулкара на мені вже легше. Взуття якимось дивом не злетіло, і рукавички на руках залишилися. Я повільно розстебнула до кінця сорочку і розмотала пов'язку, що тримає груди. Тепер ховатися нема від кого, а пов'язка знадобиться рану забинтувати. Я приготувала кровоспинне зілля, щоб одразу залити рану, вхопилася за рукоятку кинджала, подумки дорахувала до трьох і рвонула його з тіла. Від болю, що пронизав до кінчиків п'ят, я ненадовго знепритомніла. Коли прийшла до тями, поруч натекла калюжа крові.

Скривившись, залила рану зіллям і почекала, коли поверхня підсохне і на ній утворюється тоненька скоринка. Потім намазала рану загоювальною маззю, накрила вологою пов'язкою і спробувала її обмотати навколо плеча. Вийшло так собі, але краще ніхто не зробить. Потім ще промучилась, поки втиснулася назад в сорочку. Сил зовсім не залишилося, хилило в сон. Непогано було б відпочити, але я навіть не озирнулася, куди потрапила.

Печера була досить просторою з вологою підлогою та потоком води замість однієї зі стін. Тьмяне світло потрапляло всередину, переломлюючись через струмені води, але в глибині було досить темних куточків, де могла б бути небезпека. Я не спокушалася, що подібне місце обійдуть увагою мешканці третього кола. Інше питання, чи вийде я вбити монстрів, щоб зробити цю печеру своїм притулком, хоча б на якийсь час.

Я відповзла подалі від калюжі крові та замила плями на сорочці. Потім перебрала вміст мішка. Пара шматочків в'яленого м'яса, сухарі, крупи, мішечок із сіллю. Сипучі продукти промокли. Частину просушу та використовую надалі, а сухарі зіпсуються, якщо не з'їсти. Води у мене з собою залишилося на пару ковтків, тому я ризикнула спробувати ту, що вдосталь падала поруч, зрошуючи простір навколо дрібними бризками. На смак звичайна, прісна. Може, пощастить, і вона не отруєна? Особливого вибору немає, адже я не на день тут застрягла. Краще вже відразу звикати до місцевої їжі та води.

Поїдаючи розбухлі від вологи сухарі, я не забувала пильно поглядати на всі боки. Не може бути, щоб запах крові не залучив жодного монстра. І я не помилилася, коли помітила ледве вловимий рух на підлозі та стінах. На бенкет сповзалася хмара незрозумілих тварин. І, зважаючи на все, їх цікавила я, а не жалюгідна калюжа крові.

Меч я втратила під час падіння. Але в мене залишився кинджал принца, ікло вулкара, голки глирха, змащені отрутою, метальні дротики. Я озброїлася, але перш, ніж вступити в бій, слід було впізнати супротивника. Тварини трималися тіні і не поспішали виповзати на освітлений простір. Чекати, поки мене з'їдуть вночі, я не горіла бажанням, тому піднялася і побрела до найближчої звірюги. Вона була схожа на муриду, тільки білясте тільце не таке довге, а більш плескате, поділене на сегменти. Зверху тварюку закривав хітиновий панцир, що за кольором зливається з каменем. Міцний, ніж його навіть не подряпав. А ось ікла вулкара такий видобуток на один зуб. Я вже знала, як одним ударом убити муриду, тож з новою заразою впоралася легко. Інша річ, що в печері їх мешкали сотні, замучено знищувати.