- 15 -

В самому центрі мертвої землі нерухомо стояла самотня постать.

Ця людина була живою, на відміну від усього, що її оточувало, але не реагувала на зовнішні подразники. Навіть примари, які подекуди пропливали повз, не викликали в неї зацікавлення. Хоча, порожня енергетична батарейка, в якої наразі ще не вистачало сил навіть на усвідомлення самого себе, також не цікавила цих істот.

Туман мляво розповзався чорним лісом, але старанно оминав дивну галявину з глибоким дзеркальним вікном в потойбіччя у вигляді озера.

Скільки Макс так простояв біля водойми він не зміг би пригадати. Першим, що викликало хоча б якісь думки, пробуджуючи свідомість від дивного трансу, було візуальне сприйняття світу, що прийняв молодого мисливця в свої обійми.

Реальність ніяк не хотіла формувати чіткі межі і навколишній простір допомагав їй у цьому, створюючи ілюзорні образи.

Чорне покривало з миготливими зорями чомусь стелилося під ногами юнака і він, обміркувавши цей факт, повільно підвів голову, зупиняючи погляд на таких самих далеких вогниках вгорі.

Як таке можливо?

Брюнет декілька разів повторив просту дію, примушуючи мозок аналізувати ситуацію і нарешті почав відчувати своє тіло, в яке повертались сили.

- Її там немає, - прошепотів хлопець, нарешті усвідомлюючи відмінність між двома полотнами, які бачив.

Дійсно, у віддзеркаленому зображенні зоряного неба, що неохоче зазирало в водяну прірву без дна, не можна було побачити ту саму червону зірку, яка всі ці дні слугувала подорожуючому маяком.

Розглядаючи невідоме далеке світило, Максим нарешті почав пригадувати те, що з ним відбувалося в світі між світами та туманній перетинці.

- Георг... монстри... душі... Пек, - тихо сказав молодик, насупивши брови.

Цей божок, одне ім'я якого викликало в брюнета неприємні асоціації, заманив його в свій світ і хотів про щось поговорити... так, саме так все й сталося… вони довго розмовляли, це Макс пам'ятав, як і те, що практично з кожною хвилиною проведеною на землях мерців, він втрачав енергію і розумів, що стає все важче контролювати своє тіло, а потім й мозок.
А от про що вони говорили... це хороше питання.

Невже Пек зробив так, що його співрозмовник нічого не запам'ятав з такого важливого діалогу? Ні, навряд, йому ж це наче й не вигідно, адже вони про щось все ж таки домовились. Швидше за все спрацювала якась захисна реакція організму і функція запам'ятовування перейшла на другий план, а всі сили витратились на банальне виживання в несприятливих умовах.

- Нічого. Відновлюсь трішечки, а там і пригадати, напевно, зможу, - хлопець похитав головою і, знову поглянувши на палаючий вогник в небі, рушив у його напрямку. - Знайти б якесь укриття, але тут взагалі нічого немає, навіть нормальних дерев.

Раптом перед внутрішнім зором юнака промайнула земля з знайомою дорогою, розбитим поселенням і чорною плямою посеред стародавнього міжсезонного лісу. Він пригадав, що помітив щось за цією темною зоною, коли озеро транслювало зображення місцевості світу між світами з висоти, на якій тут літають лише птахи.

- Слава, - напружуючи пам'ять, сказав молодик і несподівано посміхнувся.

На початку розмови, після прояву неприхованої зневаги до людей, Пек розповів йому основи світобудови та згадав, зокрема, й про це місце, яке назвав Землями Слави.

З загального тексту, без запаморочення й перенапружень, Максим міг точно пригадати те, що основою світу в уявленні проклятого сина Мари було Дерево Життя, в кроні якого жили боги, якісь інші могутні сили та чиста енергія душ, що не потребувала переродження (Пек тоді ще зазначив, що та частина світу втілює в собі всеохоплюючу істину і визначає поняття правди для усього, тому її називають зоною Прав чи якось так).

Далі йде стовбур дерева, який відповідає реальному світу матерії, де живуть люди та інші істоти разом з Природою та її проявами (місце явного, фізичного, матеріального, яке, відповідно, називають зоною Яв).

А коріння, що являє собою третю складову дерева, Пек назвав місцем своєї влади, в яку потрапляють усі душі для базового очищення та підготовки для переродження в реальному світі, там також живуть різноманітні істоти, про яких божок не дуже хотів говорити (своєрідну аналогію Пекла (ха, а назву в нашій культурі люди явно взяли від слова запекти, як і ім'я сина Мари. Очевидно, що вони втілювали в цій відповідності своє сприйняття смерті та очищення душ, яке й самостійно намагались проводити щорічно на свята, стрибаючи через багаття) співрозмовник мисливця назвав зоною Нав, що символізує усе нереальне, уявне, містичне).

І, що цікаво, Пек розповів, що існує ще четверта складова цієї системи світобудови, про яку з простих смертних мало хто знає, от якраз це місце носить ім'я Земель Слав чи просто Слави (частина світу, яка йде у противагу звичайній реальності Яв). Сюди потрапляють усі душі перед подальшим розподілом і ті, місце яких визначається, залишаються тут, як і частина монстрів, які постійно перебігають між світами. Також ця зона є місцем, яке відкрите для героїв, що розвинулись до рівня сприйняття єдності Життя та Смерті. Саме через це світ між світами отримав свою назву і тому мисливці можуть вільно приходити сюди для самопізнання, боротьби та відпочинку.

Головний біль припинив потік спогадів, примушуючи молодика знову зосередитися на реальності.

Темні дерева, які височіли тут без листя та загальних проявів життя, з кожним кроком все більше заміняли звичні дуби, сосни та інші лісові красені. Це дарувало надію на те, що дорога в ліс міжсезоння пройде без неприємних зустрічей та бійок, так як на це все сил в Максима може банально не вистачити.

Раптом брюнет відчув, що в навколишньому просторі щось змінилось. Не в матеріальному плані, ні… ці метаморфози сприймались на якомусь іншому, швидше за все, можна було б сказати, на енергетичному рівні.

З лісових хащів, досить недалеко, його щось тягнуло до себе, наче магніт. При цьому молодий мисливець точно знав, що нічого погано ця дивна, невідома сила в собі не приховувала. Навіть більше, він міг з впевненістю сказати, що йому просто життєво необхідно дістатися до джерела цього випромінювання.