- 13 -

Маленький вогник весело миготів на пагорбі, наче запрошуючи самотнього мандрівника в затишну оселю для відпочинку.

Таке звичайне для світу живих і, одночасно з цим, неймовірне для світу мертвих видовище… просто світло у вікні на хуторі, який заховався серед широких ланів та густих, прадавніх лісів, що самі по собі сповнені легендами та чарівною містерією природи, якою хочеться дихати і жити… просто світло, яке обіцяє будь-якому подорожньому відпочинок та захист від нечистої сили, яка гуляє нічними дорогами та іншими місцинами в пошуках поодиноких людей, душі яких найуразливіші під час самотнього блукання та через пелену сонливості, що знижує захист свідомості від втручання потойбічного… просто світло, яке в цей момент так притягувало до себе і так лякало молодого мисливця.

Максим невпевнено зробив крок вперед і знову зупинився, насуплено озираючись назад. Він вкотре дивився в чорноту лісових хащів, що сповнилися підозрілими звуками та незвичайними образами різноманітних істот, і розмірковував над тим, що цей світ стає все суворішим до нього і потрібно пришвидшитися з пошуками спадку та варіантів повернення додому, яких можливо насправді просто немає.

Також в цей момент його гризли сумніви щодо рішення продовжити рух в темряві, яке далося досить важко. Але іншого варіанту наче й не було, адже останні декілька ночей видалися аж занадто тривожними через підвищену активність мешканців потойбіччя. Враховуючи це, потреба в захищеному місці зросла і, якщо таке не вдавалося знайти до сутінок, надійніше було вийти на відкритий простір і рухатися подалі від боліт, кущів, низин з туманами та інших зон, в яких могла заховатися нечисть.

Сьогодні лісова дорога вивела молодика до невеличкого поселення, яке зайняло пологий пагорб, оточений з трьох сторін стрімкою річкою.

Вечірня імла вже опускалася на землю і прозоре сіро-сиве покривало починало огортати все навколо.

Обриси будиночків прослідковувалися досить непогано, чітко було видно загальну форму дерев’яних стін, дахів та, інколи, навіть частини фрагментів огорожі, яка ховалася за розлогими кущами. Від поселення до води збігала тонка смужка стежини, яка простежувалася досить погано, але явно колись була більш широкою та популярною у місцевих мешканців. В деяких дворах можна було б розпізнати щось схоже на додаткові прибудови, можливо якісь хліви чи сараї, там були й інші об’єкти схожі на підводи, колодязі… але, ніяк не можна було вгадати в якому це все стані і чи там живуть звичайні люди, чи, наприклад, ті самі перевертні, які, згідно з легендами, інколи можуть приймати людську подобу… чи то люди час від часу стають перевертнями… зараз все це наче й не дуже важливо, бо кожна з легенд різних регіонів розповідає свою правду, а Максим змушений перевіряти істинність цих історій на практиці.

Хлопець розумів, що в такому місці, як світ між світами, звичайних живих бути не може, отже й поселення, швидше за все, нестандартне... але ж, облаштовуватися для комфортного життя, з побудовою тину, домівок та інших зручностей, можуть лише розумні істоти, які, як варіант, зовсім неагресивні?

- Ні, ризиковано. Хто знає, що в тих будинках заховалося, - хитнув головою молодик і розвернувся назад. - Краще ніч на якомусь дереві перечекаю, а вранці розвідаю.

Як тільки мисливець зробив декілька кроків, він досить чітко побачив хижі вогники, що з’явилися неподалік від землі, в проході між деревами.

Невже це повернувся той перевертень чи, можливо, щось ще страшніше і небезпечніше?!

В голові Максима промайнуло безліч думок, які боролися одна з одною аргументуючи позитивні сторони того чи іншого рішення щодо подальших дій. Але, все вирішилось самостійно, коли темна пляма, що явно була монстром, з'явилася на дорозі, а позаду нього спалахнули примарним світлом очі його досить численного супроводу.

- От же ж..., - прошипів юнак і поспішив у напрямку поселення, постійно озираючись назад. - Добре хоч, що вони майже всі, наче радіоактивні, зі своїми нестандартними очима, що світяться в темряві.

Перші враження про наявність в селі нормального притулку виявилися хибними. Обпалені та розгромлені скелети хатинок можна було б назвати місцем для проживання хоча б якоїсь розумної істоти з величезним перебільшенням. Уся територія поросла травою, яка, так само як і в лісі, частково була то високою літньою, то пожовклою з явними відблисками паморозі, то зовсім дрібною та молодою.

Максим бачив темні силуети біля лісу, що все важче простежувалися через розріджений туман та темряву, якою прийдешня ніч огортала все навколо.

Через певний час, коли до дальнього, здається навіть непошкодженого будинку, в якому миготів вогник, залишалось менше половини шляху, брюнет махнув рукою на переслідувачів, що, наче й рухалися за ним, але явно не так швидко, як Максу ввижалося з самого початку.

Швидше за все вовкулаки просто зберігали дистанцію і вивчали поведінку жертви... Ця думка виявилася дуже неприємною і лякала юнака не менше, ніж самі загоничі, адже, якщо вони насправді такі розумні, то чи зможе захистити самотнього мандрівника якась дерев'яна хатинка, що в одну мить перетвориться на пастку, якщо монстри будуть діяти помірковано з пропрацьованим планом та тактикою наступу?!

Хлопець намагався прогнати усі гнітючі думки і рухався вперед з вірою в те, що не може загинути ось так от в полі, не виконавши свою місію.

Двері будинку не були повністю зачиненими і з щілини лилось м'яке жовте світло, що наче танцювало від кожного подиху вітру.

Наявність вогню і товстих стін виявилися найрадіснішим відкриттям, яке зробив Макс за останні дні, і це додало йому впевненості та подарувало новий прилив сили.

Через якусь мить брюнет перескочив через поріг і поспішно зачинив за собою двері.

- Доброї ночі. Вибачте, що порушив Ваш спокій, - почав було хлопець і запнувся, не розуміючи, що сталося.

В приміщенні панувала темрява і не було жодного підтвердження наявності джерела світла, яке приманило мандрівника в це місце.