- 9 -

Молодий чоловік, який біг крізь туман, постійно озирався навколо, готуючись до нових атак.

Тіні все частіше з'являлися поруч з ним і, наче в вигаданому віртуальному світі, практично кожна нова зустріч вказувала на те, що ці монстри підвищують свій рівень... інакше, як ще пояснити те, що вони стають агресивнішими, активнішими та винахідливішими і відбиватися стає все важче.

- Макс, сконцентруйся!, - голос вчителя пролунав в голові юнака, примушуючи його відскочити з уявної дороги. - Двоє позаду.

Хлопець знову стрибнув і, обертаючись навколо своєї осі, махнув кинджалом в напрямку темного скупчення, яке все ж таки помітив.

- Зайві рухи, - незадоволено проскрипів Георг. - Визначаєш точку концентрації енергії - б'єш. Не варто просто так махати зброєю. Одного разу може статися, що другої спроби на удар просто не буде.

- Я пам'ятаю, - відповів брюнет, пробиваючи енергетичний центр однієї з тіней, які тепер рухалися жвавіше, ніж під час перших зустрічей. - Просто я не... от же ж! Допоможи!

Друга тінь використала свій шанс і нависла над молодиком, обвиваючи нижню половину його тіла чорними джґутами.

Захват був неймовірно міцним і зробити хоча б крок вперед не вдавалося. Життєва енергія юнака почала перетікати до монстра, що з кожною секундою ставав все більш матеріальним і, якщо так і буде продовжуватися, то вже через короткий проміжок часу він зможе просто вбити свого противника.

Неприємно буде ось так от завершити свої тренування і… життєвий шлях загалом.

Максим спробував дотягнутися до пульсуючої точки, але довжини кинджалу просто не вистачило і він запанікував, розуміючи, що сили покидають його набагато швидше, ніж під час декількох попередніх захватів.

- Я не можу, ти ж знаєш, що душі перетворюються на цих голодних монстрів, якщо тривалий час блукають в тумані... а я і так довго був з тобою, - сумно відповів лицар, який спілкувався зі своїм учнем через формування тексту та образів в його голові. - Уяви меч замість кинджалу і продовжуй боротися. Не панікуй!

- Як?! В мене жодного разу це не вийшло в нормальних умовах, коли ще було спокійніше!, - вигукнув хлопець, відчуваючи нервозність через те, що навіть не може повноцінно вивільнити свій страх через крик, який просто зникав в перші ж секунди після створення звукової хвилі.

- Заспокойся. Не зважай на тінь хоча б декілька секунд. Не сіпайся, - голос Георга був незадоволеним, але рівним і це допомогло Максиму взяти себе в руки. - Так, молодець. Тепер вирівняй дихання і, заплющивши очі, відчуй... побач внутрішнім зором, як кинджал в твоїй руці видовжується, його лезо міцне та надійне, руків'я важке і захищає руку від уражень.

Так... так, дуже добре. Відчуваєш його? А тепер бий!

І знову зникли всі емоції, серце відраховувало стабільний врівноважений ритм, світ став зрозумілішим та ближчим.

Удар... противник на секунду завмирає і розлітається міріадами енергетичних світляків, а молодий чоловік так і стоїть, зачаровано розглядаючи меч, затиснутий в долоні.

Він зміг! Нарешті це перетворення, яке сприймалося на рівні чарів і здавалося неможливим, все ж таки вдалося! І емоції зникли... От як без допомоги вчителя досягати цього стану самостійно?!

- Здається, ти ці тренування з вивільнення свідомості від зайвих шумів в спектрі навколишнього світу називав медитацією?, - гмикнув воїн, відповідаючи на думки брюнета. - От навчишся вирізняти важливі елементи від усього іншого і дозволиш мозку вибудовувати чіткі ланцюжки логічних дій, тоді й зможеш переходити в такий стан самостійно.

- Дякую. Я зрозумів, - кивнув Максим, опускаючи руку, в якій знову тримав кинджал, і починаючи розминати ноги для відновлення кровообігу.

От дивно тут все. Наче не втомлюєшся, нічого не потребуєш, не відчуваєш біль, але все одно навантаження наче є і енергія втрачається під час зустрічі з монстрами.

- Це через те, що цього місця не існує в просторі, воно схоже на тонку прозору плівку, звичайна межа між середовищами, не більше, - відповів Георг на німі запитання свого учня. – А от зона між світами мертвих та живих дуже схожа на наш звичайний світ, хоча й відрізняється від нього тим, що в ній знаходиться і відбувається. Сам побачиш дуже скоро. Просто не сприймай туманну перетинку без часу, простору і, відповідно, нормального поняття матерії, як якесь визначене місце і тоді буде простіше не думати про звичні процеси, які тут не такі, як ти звик.

Розмірковуючи над інформацією, яку між фізичними навантаженнями вливав в його мозок лицар, Макс знову й знов рухався вперед і через певний час побіг, виконуючи розпорядження наставника, набираючи швидкість і постійно озираючись навкруги.

Ось ще одна тінь з'явилася неподалік. Юнак посміхнувся і пришвидшився, підіймаючи руку зі зброєю.

Цього разу хлопець самостійно відпрацював комбінацію з визначенням енергетичного центру, стрибком та ударом.

Але, несподівано, замість звичних коментарів, він почув від Георга зовсім інші слова.

- Тобі потрібно виходити з цих туманних перетинок з примарами і продовжувати підготовку в зоні між світами, - тихо сказав лицар.

- Але... ти казав, що там ще важче і ми не зможемо спілкуватись, - Максим насупив брови і хитнув головою. - Я не готовий.

- Якщо вирішиш залишитися, то скоро сам перетворишся на те, з чим наразі намагаєшся боротись, - відповів йому вчитель. - Це місце для тіней… ні живі, ні мертві, не можуть знаходитись тут довше, ніж це необхідно.

Тобі дали більше часу для адаптації до своїх здібностей, для підготовки... ти відкинув хвилювання зі звичайного життя, прийняв свою сутність мисливця і тепер готовий перейти в зону між світами, щоб прийняти спадок мисливців і продовжити наш шлях.

- Але..., - почав було хлопець, проте його ніхто не слухав.

- Рухайся в напрямку, який тобі вкаже Кривава зоря, вона приведе тебе в потрібне місце, - голос Георга затихав, а туман ставав з кожною секундою щільнішим, огортаючи Макса, наче кокон. - Ми ще побачимося, якщо зможеш вижити. Я вірю в тебе і пишаюся твоїми здобутками. Пам'ятай про те, що ми вивчали і, продовжуючи пізнавати усі доступні плани світів, ти зможеш дізнатися ще більше.